Важкі військові роки
Влітку 1941 року напад німецьких військ на Радянський Союз для багатьох було несподіванкою. Василю Бикову довелося брати участь в оборонних роботах на українській території. Смерть кілька разів була поруч з майбутнім письменником. Один раз він відстав від своїх товаришів за Білгородом, де його заарештували і прийняли за німецького шпигуна. Василя ледь не розстріляли за шпигунство, але він зміг довести свою відданість Радянському Союзу. Потім з його участю відстоювалися такі міста, як Олександрія, Знам’янка, Кривий Ріг.
Відомо, що зиму 1941-1942 року Биков провів на залізничній станції Салтыковка, що в місті Аткарську Саратовської області. Після закінчення Саратовського піхотного училища Василю Володимировичу присвоїли звання старшого лейтенанта. Він командував взводом полкової та армійської артилерії, що беруть участь у багатьох військових операціях на території СРСР.
Також юнакові довелося воювати в Болгарії, Югославії, Угорщини, Австрії. Під Кіровоградом він був тяжко поранений в живіт і ногу, що його навіть прийняли за загиблого. Ці похмурі події пізніше він зобразив у повісті “Мертвим не боляче”. Це поранення на три місяці відправило Бикова на госпітальну ліжко. Після поправки він знову кинувся на фронт. Наполегливість Василя допомогла йому стати старшим лейтенантом, а пізніше він став командувати взводом. З його участю проходила Яссько-Кишинівська операція і звільнення Угорщини, Румунії від фашистів.
