«Іван Денисович»
Знаковий і символічний факт біографії Солженіцина – перша публікація його твори у відкритій пресі. Це «Один день Івана Денисовича». Розповідь, який з’явився в «Новому світі» в 1962 році, справив приголомшливе враження на читаючу аудиторію. Лідія Чуковська, наприклад, написала, що сам матеріал, сміливість його подачі, а також майстерність письменника вражають.
Є й інша думка – Нобелівську премію Солженіцин отримав в 1970 році незаслужено. Основним аргументом «за» з’явився не літературний талант автора, а факт його дисидентства.
Спочатку твір мав дещо інший вигляд і назву «Щ-854. Один день одного зека». Редакція зажадала переробити. Частина біографів переконана в тому, що причина появи оповідання до друку – не редакторські правки, а особливе розпорядження Н. С. Хрущова в рамках викривальної антисталінської кампанії.
На кому тримається Росія
До 1963 року створюються ще два літературних шедевра Олександра Ісайовича Солженіцина – біографію і список творів поповнять «Випадок на станції Кочетовка» і «Матрьонін двір». Остання річ була передана Олександру Твардовскому на редагування у «Новий світ» в кінці 1961 року. Перше обговорення в журналі вона не пройшла, Твардовський не наважився її друкувати. Однак у своєму щоденнику зазначив, що має справу з справжнім письменником, далеким від того, щоб намагатися справити враження, але прагнуть до вираження власного бачення.
Після вражаючого появи у пресі «Івана Денисовича» і його успіху робиться спроба другого обговорення оповідання: у редакції наполягли на зміну року, в якій розвивається сюжет оповідання, і його вихідного назви «Не стоїть село без праведника». Нову назву запропонував сам Твардовський. У шістдесят третьому році публікація відбулася. «Матрьонін двір» вийшов у журналі разом з «Випадком на станції Кочетовка» під загальним заголовком «Два оповідання».
Громадський резонанс був незвичайним, як і після «Івана Денисовича». Майже рік вирували критичні диспути, після чого твори автора на десятиліття зникли з радянської друку. Повторна публікація «Матренин двору» відбулася тільки в 1989 році в «Огоньку», причому автор згоди на неї не давав. «Піратський» тираж був величезним – більше трьох мільйонів екземплярів.
Майже документальний розповідь створив Олександр Солженіцин – коротка біографія головної героїні, наведена у творі, є справжньою. Її прототипу звали Мотря Захарова. Вона померла в 1957 році, а в її хаті в 2013 році відкрили музей.
Згідно баченню Андрія Синявського, «Матрьонін двір» є основним твором «сільської літератури». Ця річ щемливо перегукується, приміром, з документальними фільмами про Росії Леоніда Парфьонова, або з творами Василя Бикова. Основна думка про те, що Росія тримається тільки на довготерпіння й самовідданості літніх людей, переважно жінок, вселяє відчутну безнадія. Сучасна вона й донині.
