Історія
В якості окремого методу інтроспекції була виділена в роботах Рене Декарта. Він вказував на певний характер пізнання своєї власної душі та розуму. Джон Локк розділив досвід людства на внутрішній, який стосується діяльності розуму, і зовнішній, який спрямований на зовнішній світ.
Вільгельм Вундт поєднав самоспостереження з лабораторними методологіями, інтроспекція стала основним методом дослідження психологічних станів. Але на початку 20 століття, у зв’язку з появою нових напрямків в психології, даний метод оголосили ненауковим, сильно суб’єктивним і ідеалістичний.
Але, незважаючи на це, інтроспекція продовжувалася і в дослідженнях психологів у вигляді самоспостереження та інших прийомів вивчення духовного життя людини.
Інтроспекція і філософія
Інтроспекція у філософії – це спосіб самоспостереження. Вона допомагає свідомо звільнитися і визначитися з почуттями, які вирують в людині. Але занадто глибоке самокопання і самоаналіз можуть спровокувати розвиток підозрілого ставлення до інших людей і до всього світу.
Інтроспекція у філософії – це основа психологічної методології. Вона спрямована на спостереження, пізнання, вивчення, а не пошук позитивного і негативного. Цим напрямком займалися філософи: Дж. Локка, Т. Гоббса, Дж. Мілля, Дж. Берклі, Д. Юма. Вони всі вважали свідомість результатом внутрішнього досвіду, а наявність переживань та почуттів у людини, на їх думку, свідчать про знання.
Іншими словами, все, чим ми користуємося і свідомо розуміємо, є результатом нашого внутрішнього світу, який формується з народження. Щоб зрозуміти, чому ми володіємо тими чи іншими рисами, стали саме такою людиною, необхідно почати з самопізнання, при цьому не потрібно ставити собі оцінки і вдаватися до критики.
