В художньому творі
У літературознавстві діалектика душі – це поняття, за допомогою якого позначають відтворювані в творі в деталях процеси: спочатку зародження, а потім і формування у героїв:
- думок;
- почуттів;
- настроїв;
- відчуттів;
- їх взаємодії;
- зміни;
- розвитку одних з інших.
А також це поняття включає в себе і опис самого психічного процесу, показ його форм і закономірностей. Наприклад, як любов переростає в ненависть чи любов розвивається симпатії. Яскравими прикладами є діалектика душі в романі «Війна і мир» Л. Толстого, яка відображається у внутрішніх монологах П’єра Безухова, Андрія Болконського, Миколи Ростова.
Розглянутий нам термін був введений Н. Р. Чернишевським, коли він писав рецензію на повісті Л. Н. Толстого “Дитинство”, “Отроцтво” і “Воєнні оповідання”, опубліковані в журналі «Современник».
Діалектика душі у Толстого
Герої творів Льва Толстого – люди складні, цікаві, наповнені протиріччями. Автор не просто описує їх в певні моменти життя, він показує розвиток їхніх доль, характерів, особистості. Саме цей принцип письменника і називають в літературі діалектикою душі.
Створюючи образи героїв, автор розглядав сприйняття ними того, що відбувається у світі крізь призму моральних цінностей. При цьому герої близькі йому, так як в творах відчувається його власний моральний і духовний пошук, прагнення до самовдосконалення.
