Зворотна сторона культу
Як відомо, не одержували особливої уваги гуси, врятували Рим, а ось шановані кішки Єгипет погубили. Богиню Бастет, відповідальну за родючість і дітонародження, намагалися не гнівити ні за яких обставин. Можливо, в підсвідомості залишалися і обривки старих легенд про її здатність перетворюватися в нещадну Сехмет. Тому до кінця існування незалежного Єгипту шанування кішок вирвалося за всі розумні межі.
Про це чудово знали головні противники Єгипту – перси. Цар Камбіз, побоюючись, що у відкритому бою він може зазнати поразки, наказав зловити якомога більше кішок і прив’язати їх до щитів. Таку наругу над священною твариною приголомшило єгиптян. Не було й мови про те, щоб битися: адже можна було випадково нашкодити звивається на щиті кішці. Битва була програна, а Єгипет увійшов до складу Перської царства.
Кінець культу
За нової влади шанування кішок стало складніше, а храм у Бубастисі прийшов в занепад. Однак культ зберігався аж до встановлення римського панування. Практичні римляни не бачили в кішці нічого особливого: в кращому випадку, звичайна мисливець на мишей. Однак спогади про колишньому розквіті котячого культу зберігалися. Тому часом римляни могли зіграти на релігійних почуттях єгиптян, якщо ті з якихось причин вели себе не дуже лояльно. Один з римських намісників, зіткнувшись з непокорою, наказав зловити всіх чорних кішок, що тільки попадуться і вбити. Збунтованих єгиптян це відразу ж привело до тями.
