Суть тибетського буддизму
Тибетський буддизм, який іноді називають «ламаїзм», що є не зовсім коректним, являє собою один із напрямків у буддизмі, що характерно для таких регіонів, як сам Тибет плюс прилеглі області Гімалаїв, Монголія, Бурятія, Калмикія, Тува і ряд інших.
Це комплекс навчань і медитативних практик, характерною рисою якого є існування вже згаданої вище традиції перероджень, призвела до того, що в особі інституту далай-лами відбулося об’єднання світської і духовної влади.
В основі тибетських навчань лежить поняття, близьке до поняття «дхарма», одному з найважливіших також і в індуїстській філософії і релігії. Його можна трактувати як сукупність норм і правил, які необхідні для того, щоб дотримувався і підтримувався космічний порядок. Воно означає і релігійний борг, і моральні підвалини, і універсальний закон буття. Вважається, що люди, що дотримуються принципи дхарми, можуть досягти нірвани, або мокші, тобто звільнення від страждань матеріального світу, від необхідності нових народжень.
