Кінець АК
Поразка у Варшавському повстанні сильно вдарило по АК. За різними оцінками, за час Другої світової війни в списках загиблих армії Крайової опинилися близько 100 тисяч чоловік. Ще 50 тисяч людей потрапили в ув’язнення чи полон. Керівництво розуміло приреченість ведення партизанської діяльності проти радянських військ, тому що населення втомилося від війни, втрати були величезними. Низи польського підпілля були налаштовані дуже скептично з-за репресій, які влаштовували органи НКВС та польські органи державної безпеки.
19 січня 1945 року був виданий наказ про її розпуск. Його підписав командувач Леопольд Окуліцький, який перебував у цей час на території Ченстохові, звільненій радянськими військами. Підпільне видання “Інформаційний бюлетень” випустило останній номер, в якому був опублікований цей наказ. На той час радянські війська вже проводили операції з ліквідації банд армії Крайової у своєму тилу.
Офіційно саме ця дата вважається заходом АК, хоча окремі формування діяли ще деякий час, деякі навіть автономно. При цьому деякі з командирів і солдатів сприйняли наказ Окуліцького, як фактичний дозвіл почати самостійні бойові дії проти тимчасового уряду і Радянського Союзу.
Після розформування більшість членів АК вступили в ряди цивільної міліції, яка в той час утворювалася на території Польщі, інші залишилися в підпіллі і продовжили вести партизанську діяльність, вже не проти фашистів, а проти комуністів і НКВС.
Не отчаивалось і керівництво АК. У лютому 1945 року Окуліцький виступив на засіданні нелегального ради міністрів Польщі. Він запропонував створити підпільну військово-політичну організацію “Не” з членів армії Крайової. Планувалося, що в неї також вступлять члени кількох великих польських політичних партій. Ініціатива була підтримана, Янковський негайно перейшов до переговорів. Було вирішено зберегти у штабах радіопередавачі, зброю і боєприпаси.
Але широко розгорнути діяльність нової підпільної організації так і не вдалося. Антикомуністичне підпілля перебувало у глибокій кризі. Польський уряд, який знаходився у вигнанні, не визнала рішень Тегеранської конференції, тому, на думку країн-переможниць, не могла повернутися до влади в країні.
В результаті Окуліцький, Янковський та кілька їхніх соратників були визнані винними в організації і керівництві підпільної організації “Не”. Вона діяла певний час у тилу Червоної армії, на території Литви, України і Білорусії. Активісти “Не” влаштовували диверсійні операції, терористичні акти проти солдатів і офіцерів Червоної армії, проводили підривну роботу, влаштовували ворожу щодо Радянського Союзу пропаганду. Крім того, сам Окуліцький вів розвідувально-диверсійну діяльність у радянському тилу.
За даними прокуратури, з-за терористичної діяльності було вбито понад 500 радянських солдатів і офіцерів. Рішенням військової колегії Верховного суду РРФСР Окуліцький отримав 10 років позбавлення волі, ще 12 чоловік були засуджені до різних термінів до 4 місяців ув’язнення.
При цьому, антикомуністична діяльність військового підпілля на цих заходах не зупинилася. Вона набула великого розмаху до літа 1945 року. Покінчивши з ліквідацією банд армії Крайової, Червоної армії довелося зіткнутися з лісовими загонами, в основу яких становила сільська молодь. До травня 1945 року налічувалося більше двохсот озброєних груп і загонів антикомуністичного підпілля. У них складалися від десятка до декількох сотень бійців.
Для боротьби з повстанцями був створений Корпус внутрішньої безпеки. У лісові загони проникали агенти НКВС, деякі формування ставали звичайними грабіжницькими бандами, повторюючи багато злочин армії Крайової. Поразка цього антикомуністичного руху було зумовлене цілим рядом чинників. Серед них – відмова керівництва загонів від активних дій, значне скорочення соціальної бази, успішні дії НКВД, Корпусу і органів безпеки. До того ж був прийнятий закон про амністію, що остаточно призвело до похмурих настроїв у середовищі підпільників. Після формування коаліційного тимчасового уряду у них з’явилася можливість почати нове життя.
Окремі загони боролися проти комуністів до 1952 року, діючи автономно. В основному, ці організації були утворені з використанням технічних засобів, структур та кадрів АК.
