Цей чоловік належав до тієї когорти акторів, без якого неможливо уявити радянських, а потім і російське кіно. У нього є звання і нагороди за заслуги в галузі кіномистецтва. За 60 років роботи на знімальних майданчиках він знявся в 111 кінокартинах, зіграв багато цікавих ролей. Та все одно для мільйонів телеглядачів вже майже п’ять десятиліть він так і залишився товаришем Суховим. Знайомимося: той самий, легендарний Анатолій Кузнєцов.
Дитячі роки
Маленький Толя з’явився на світ напередодні нового, 1931 року – 31 грудня (у деяких джерелах — 30-го) 1930 року в інтелігентній московській родині. Його тато, хоч і отримав професію бухгалтера, був знаменитим оперним виконавцем. У мами, як казав потім Кузнєцов, був вроджений акторський талант, який вона так і не змогла професійно реалізувати. Мама працювала медсестрою. Борис Кузнєцов (батько) у воєнний час працював у фронтових ансамблях. А Толік з мамою були в Куйбишеві — в евакуації. Саме там майбутній актор навчився в’язати рукавиці для радянських солдатів.
Після закінчення війни старший Кузнєцов став частиною оперної трупи Великого театру і вирішив серйозно займатися музичною освітою сина. Від батька хлопчик успадкував гарний слух і голос, тому батьки віддали її в музичне училище на відділення вокалу.
Студентство
Так би і продовжував навчання Анатолій Кузнєцов. Біографія його круто змінилася завдяки викладачці сценічної майстерності, разглядевшей в молодій людині чудові акторські здібності і посоветовавшей не розгубити їх.
Саме скориставшись її порадою, в 1951 році майбутній актор подає документи у «Щуку» і МХАТ, успішно пройшовши всі тури в обидва навчальних заклади. Прислухавшись до слів свого родича — двоюрідного брата Михайла Кузнєцова — він вибирає МХАТ. Його однокурсниками були Ірина Скобцева, Леонід Бронєвой, Галина Волчек та інші. До речі, Анатолію так і не довелося застосовувати свої вокальні дані. У кіно він заспівав всього в двох картинах – «Братушка» і «Випадок на шахті». Пізніше Кузнєцов говорив, що просити більше вокальних партій йому заважала власна самокритичність.
Перші ролі
А ось зовнішні дані і сценічне чарівність призвели до того, що будучи студентом третього курсу, Анатолій Кузнєцов знявся в картині «Небезпечні стежки». Роль була невеликою, слів замало, але саме це і поклало початок кінематографічній кар’єрі Кузнєцова. І це на тлі того, що всі знали про рекомендації для мхатівців не зніматися в кіно. Але все пройшло успішно і молодого актора запросили на такі зйомки фільмів «Гість з Кубані», «За вітриною універмагу», «Повість про молодят», «Дайте книгу скарг»… Він знімався так багато, що довелося скасовувати розподіл в обласний драматичний театр. Актор Анатолій Кузнєцов на той момент одночасно брав участь у зйомках в трьох фільмах.
Режисерів на початку кар’єри Кузнєцова залучали в ньому слов’янська зовнішність, блакитні очі, відкрита посмішка. Молодий чоловік був ідеальним кандидатом на роль «хороших хлопців». Та й режисерське час було зекономлено, адже не потрібно було доводити, чому за таким хлопчині зітхають, тужать, чому за ним йдуть. Багато з того, що з’явилося у Кузнєцова через десятиліття — в шістдесятих роках, було прямим продовженням зробленого їм раніше, в п’ятдесятих.
Той самий Сухов
Сам Анатолій Кузнєцов був упевнений, що поворотною для нього була роль Льоньки Непроханого в картині «Чекайте листів». Після цієї ролі можна було помітити, що навіть зовнішній вигляд актора зазнав деякі зміни — на обличчі вже не було нейтрального чарівності кіногероя, так і в плечах він як би став ширше. Тепер у ньому проявилися власні неповторні риси.
Анатолій Кузнєцов, фільми якого дивиться вже кілька поколінь телеглядачів, міцно утвердився в ролі позитивного героя. З роками образи молодих хлопчаків змінилися ролями військових. Спочатку актор був задоволений, але згодом вирішив вийти за рамки звичного амплуа. Він навіть відмовився від пропозиції зніматися в картині самого Рязанова. Режисер пропонував акторові одну з ролей у фільмі «Бережись автомобіля». Підставою для відмови стало розбіжність: Анатолій Борисович хотів зіграти Дєточкіна, а Ельдар Рязанов бачив його в образі Подберезовикова. Але долі розпорядилася інакше – роль військового стала для Кузнєцова зіркової.
На роль Сухова пробувалися тоді багато акторів. До фіналу дійшло двоє — Георгій Юматов і Анатолій Кузнєцов. Затвердили першого, але той напередодні вплутався в бійку і «залишився без особи». Переносити роботу було неможливо через дорожнечу процесу. Мотиль подзвонив Кузнєцову. Той все кинув і приїхав на зйомки.
Без Кузнєцова фільм «Біле сонце пустелі» став би подібним до лихого вестерну. Можливо, навіть каса сезону була б зірвана. Але ніколи б ця картина не стала такою улюбленою у різновікових глядачів, не породжувала б бажання дивитися її без кінця. Актор переконливо показав, що він може грати стиль.
Про особисте…
Зі своєю єдиною дружиною Кузнєцов познайомився ще будучи студентом. Тоді вони потрапили в гості до однокурсниці — Галині Волчек. Цей шлюб був дуже щасливим. У 1974 році у Анатолія Кузнєцова та Олександри Ляпидевской народилася донька Ірина, яка згодом подарувала батькам онука.
Подружжя прожили довге життя, аж до 7 березня 2014 року, коли Кузнєцов пішов з життя. Його вдова впевнена, до фактичного самогубства її чоловіка довели недобросовісні лікарі. Клініка була номенклатурної, обладнання – достатньо хорошим, але лікарі…
У Кузнєцова був звичайний поліп, який можна було видалити, зробивши щадну операцію, але лікарі запевнили літнього актора, що у нього рак. Йому зробили досить серйозну операцію, провели курс променевої терапії, після чого здоров’я було сильно підірвано. І тільки після повного обстеження в Боткінській лікарні з’ясувалося, що це не онкологія. Але часу і здоров’я вже не було…
В той день, 7 березня, він відправив дружину оплатити комунальні послуги. А сам випив кілька таблеток микардиса. У нього дуже сильно знизився тиск. Зомліло серце. Олександра провела з чоловіком кілька годин, а потім поїхала додому. Увечері Анатолія Кузнєцова не стало…
Перший тезка
Говорячи про Анатолія Борисовича Кузнецова, яку знають мільйони телеглядачів різного віку, не можна не згадати про його майже повному тезці. Кузнєцов Анатолій Іванович теж був актором. Його, на жаль, знають набагато менше. Він був артистом тільки одного театру — «Нового», який в 1953 році перейменували в Ленінградський театр ім. Ленсовета. Тут він зумів розкритися і як актор, і як режисер, поставивши багато чудових вистав. Практично у всіх грала його дружина — Віра Кузнєцова. Цю дивно талановиту актрису з надзвичайно добрими очами знають за ролями в «Двох капітанів» (1976) – Ніна Капитоновна, «Кортике» – Марія Гаврилівна Терентьєва, «Великої сім’ї» – Агафія Карпівна Журбіна.
Подружжя прожило разом 27 років, до самої смерті Анатолія Івановича. В сім’ї народилося двоє синів — Всеволод і Юрій.
Його останньою роботою в кіно стала невелика роль директора взуттєвого магазину в популярній комедії «Ми з вами десь зустрічалися…», в якій виступав відомий Аркадій Райкін. Анатолій Іванович помер дуже рано, лише у 49 років, залишивши нащадкам багато різнопланових ролей у театрі та кіно.
Другий тезка
Був і ще один майже повний тезка – письменник Анатолій Кузнєцов. «Бабин Яр» – його роман-документ — у шістдесятих став, мабуть, одним з найбільш значних подій в радянській літературі. В основі роману — запису, який майбутній письменник вів ще з дитинства, запам’ятовуючи і намагаючись законспектувати все те, що відбувалося з ним в окупованому Києві.
Але якщо в шістдесятих роман видали досить скороченому вигляді — цензура вирізала багато, то в 1991-му, коли відзначався півстолітній ювілей тих страшних подій, «Бабин Яр» вперше був виданий в СРСР у повному вигляді.
Ось так, три Анатолія Кузнєцова, три абсолютно різних людини, три долі. Об’єднує їх одне: всі вони талановиті і неповторні.
