Драматургічні особливості жанру
Щоб краще зрозуміти, що таке водевіль, необхідно ознайомитися зі специфічними особливостями жанру. Ось вони:
- Зображення в комічній формі порушення персонажем якоїсь громадської норми (незначною). Приміром, добросусідських відносин, гостинності і т. д.
- Присутність драматичної лінії з обов’язковим комедійним відтінком.
- Швидкий розвиток дії і гиперболичность комізму всього, що відбувається на сцені.
- З-за незначності яку порушували у п’єсі норми, основна розв’язка зводиться до короткого різкого зіткнення персонажів.
- Швидкість водевільного дії вимагає специфічного згущення комічних елементів порівняно з комедією.
- Переважання розмовної мови, а не співу, на відміну від оперети.
Російський водевіль
У Росії водевіль з’явився як жанр, в основі якого лежала комічна опера. Сталося це на початку 19 ст. У формування і розвиток російської драматургічної школи жанру великий внесок внесли такі письменники та драматурги, як В. Соллогуб, Грибоєдов А. Д. Ленський, П. Федоров, Ф. Коні та ін. Відомий такий факт, що сам великий поет Микола Некрасов писав п’єси для маленьких музичних комедій під псевдонімом Н. Перепельский.
Сценічна історія російського водевілю теж багата відомими іменами. У часи світанку водевільного жанру на театральних підмостках Росії блищала ціла плеяда відомих комедійних артистів, основою творчості яких був виключно водевіль. Це Н. Самойлов, А. Асенова, Н. Дюр, Ст. Живокіні та ін. Грали у водевілях і знамениті актори реалістичної театральної школи, наприклад, Щепкін М..
У Росії розглянутий нами жанр був дуже популярний. Так, у жовтні 1840 р. в Олександрійському театрі було зіграно 25 вистав, 10 з яких становили водевілі. В ті часи навряд чи знайшовся б людина, який не знав, що таке водевіль.
В 1839 році в Москві відбулася прем’єра музичної комедії «Лев Гурич Синичкін». Вона стала однією з найбільш улюблених і популярних у представників різних станів. За основу цієї п’єси була взята відома французька комедія «Батько дебютантки».
