Вселенські собори
Середньовічна теологія була найбільш насиченим за кількістю думок. Після того як час гонінь на християн нарешті закінчилося, раптово виявилися нові проблеми. Це були внутрішні нестикування в ученні, з-за яких виникало багато єресей. Звернули на них увагу чомусь тільки в цей час, хоча вони були і раніше.
Так от, мудрі люди прийшли до висновку про те, що для того, щоб припинити це і запобігти в майбутньому, необхідно створити конкретну систему церковного вчення. Так було покладено початок Вселенським соборам, на яких вирішувалася доля вчення. На першому з них вирішили, що християнська віра – це віра в Трійцю. Вихідний день перенесли з суботи на неділю, а віруючим в Спасителя дозволили не молитися по синагогах.
Зміни
На другому Вселенському соборі нічого конкретного прийнято не було, крім того, що християнам порадили приділяти більше часу вивченню античних авторів для того, щоб краще зрозуміти Святе Писання. Третє зібрання було викликано суперечкою між Несторием і Кирилом Олександрійським. Справа в тому, що перший вважав, що Ісус – істота в двох особах. Період його діяльності характеризується роботами таких видатних богословів, як Микита Стифат, Симеон Богослов і т. д. Закінчилося це час великими трудами Фоми Аквінського, які більше спиралися на праці Аристотеля і логіку.
Незважаючи на те, що християнська теологія не може нормально існувати без філософії, так як та надає певний понятійний апарат, все ж у ній більша увага приділяється розуму, який спокійно і без критики приймає віру, намагаючись її пояснити. При цьому робиться акцент на тому, що сама теологія досить авторитарна, так як інші науки нарівні вона не визнає. В цей час формується два рівня в цій науці. На нижньому вчені займаються філософствуванням і вивченням, а на верхньому – лише розводять руками, так як божественні істини для людського розуму незбагненні.
