Історія дипломатії в довоєнний час
Можна вважати, що примітивна його форма зародилося з появою родоплемінного суспільства і супутніх йому завдань: розділу території, товарообміну між племенами. Та й всередині племені старійшин, які вирішують місцеві питання, можна було вважати своєрідними політиками.
З виникненням держав дипломатичне мистецтво приймає більш досконалі форми. Наприклад, Єгипет вже 3,5 тисячі років тому уклав договір з сусіднім Хеттською державою про надання один одному військову допомогу проти внутрішнього ворога.
В Індії ще раніше з’явилися зачатки міжнародного права і світової дипломатії. За законами Ману індійський представник повинен володіти професійними якостями, які допомогли б йому розпізнати плани іноземної держави.
Стародавній Китай укладав з сусідніми державами угоди про ненапад. Але внаслідок відірваності Сходу від решти світу ці країни не зробили істотного впливу на світові взаємини, на відміну від Риму і Греції. Однак варто сказати, що спадщина греків і римлян не особливо цінується і цінувалося згодом. Греки майстерно переплітали політику з обманом, а основою римської дипломатії був принцип «поділяй і володарюй», який полягав у розпалюванні суперечок між сусідніми державами.
Набагато більш лояльне ставлення до Візантійської імперії – першого в історії держави, яка хоче вирішувати всі зовнішні питання мирним шляхом. Саме у візантійців вперше з’явилися представництва у більшості держав.
XVI століття – час зростання дипломатичної активності. Сильні світу сього почали розуміти, що можна домогтися набагато більшого блага для своєї держави, діючи мирними способами.
Протягом XVII-XVIII століть на світовій арені домінує Франція. Вона виступала за створення міжнародного органу, під контролем якого перебували б міжнародні відносини, але реалізувати цей план так і не вдалося.
Після наполеонівських воєн в 1815 році Додатком до акта Віденського конгресу було визначено правовий статус міністрів, послів та інших осіб, які перебувають на території іноземної держави.
