Дипломатія і міжнародне право
Ці два поняття тісно взаємопов’язані. Міжнародна дипломатія – засіб вираження зовнішньої політики країни. А зовнішня політика, в свою чергу – той курс, якого держава дотримується в міжнародних відносинах. Для підтримки миру та існуючого порядку дипломатія ні в якому разі не повинна вступати в протиріччя з міжнародним правом.
Держави здійснюють свою діяльність різними способами: за допомогою міжнародних переговорів, наявності представництв держави в міжнародних організаціях, листування, укладання договорів і т. д.
За допомогою норм міжнародного права регулюється дипломатична діяльність держави, регламентуються повноваження учасників таких відносин.
Дипломатичне право
У літературі зустрічаються дві точки зору щодо сутності дипломатичного права. Одні вчені виділяють в окрему галузь, інші вважають підгалуззю міжнародного права. Як би те ні було, у визначенні терміна існує більшу одностайність: це система правових норм, яка регулює статус і функції органів зовнішніх зносин (дипломатичні представництва, консульські організації та ін), які підтримують зовнішню політику країни.
На протязі тривалого часу єдиним джерелом дипломатичного права був звичай. Лише в XIX столітті стали робитися перші спроби його уніфікації. У 1815 році був прийнятий Віденський регламент, закріплює ранги представників держав, а в 1818 році – дополнивший його Аахенський протокол. Через майже 100 років в 1928 році між латиноамериканськими країнами і США була укладена Гаванська конвенція про дипломатичних чиновників, яка дотримується ними, і по сей день.
В 1961 році була прийнята Віденська конвенція. Протягом наступних десятиліть її положення були доповнені кількома нормативними актами, що стосуються мирних відносин між країнами.
Система дипломатичного права така:
