Як це працювало?
До дев’ятнадцятого століття легальність і легітимність були близькими, спорідненими термінами, фактично прирівняні один до іншого. Необхідність у коригуванні термінології виникла в період революційних перетворень, послідовно охопили багато держави. Саме тоді відбулося юридичне поділ термінів.
Наприклад, монархія могла завершитися не просто зміщенням, але стратою короля, і ніяких паперів при цьому не підписували. Нові правителі ставали узурпаторами, тобто не могли претендувати на легальність, натомість легітимність їм забезпечувалася народним думкою. Придбати законний статус можна було, організувавши на рівні держави виборну програму, прийнявши Конституцію, ввівши законодавство. У такій ситуації керуючий склад переходив у категорію одночасно і легітимних і легальних.
Як це відбувалося у нас?
Так сталося, що в період революції, коли монархія була зміщена і стала пережитком минулого, що опинилися при владі люди були виключно педантичними у питаннях оформлення офіційного статусу. Саме цим обумовлений такий ретельний підхід до правопреемству, клопоти, пов’язані з легалізацією свого становища. Відразу було вирішено: необхідно змусити царя призначити прем’єр-міністра, інакше обгрунтувати легальність влади було б непросто.
Озираючись назад, важко не здивуватись, до чого слухняними і порядними були представники Думи того часу. Цар видав указ про припинення роботи органу, і тут же всі присутні покинули зал, щоб організувати неформальне зібрання приватного характеру. Послухатися царського слова не посмів ніхто, незважаючи на революційні настрої і відчуття своєї сили, а за спиною – народних мас. Голова направив на адресу царя докір, але не більше того.
