В інтеграційних процесах в Європі Німеччина завжди була активним учасником і незмінним лідером. Для економічного співтовариства Європи це держава завжди служило локомотивом, що просував об’єднання в сфері економіки, охорони здоров’я, політики, закликали до тіснішої співпраці держав між собою в ім’я зміцнення їх союзу. Яка форма правління в Німеччині, хто зараз займає посади федерального канцлера і президента, і хто з них більш значуща на політичній арені? Відповіді на ці питання наведемо в даній статті. Головне, що варто знати і пам’ятати – участь Німеччини на політичній арені світу завжди було дуже активним, так і скоріше всього буде залишатися ще довгі роки.
Німеччина є федеративною державою, до складу якого входить шістнадцять незалежних федеральних земель. Форма правління Німеччини – парламентська республіка. Пост канцлера держави з осені 2005 року, тобто вже майже тринадцять років, займає Ангела Меркель, з весни 2017 року посаду президента країни займає Франк-Вальтер Штайнмайер, що виконує функції представника у Німеччині.
Історія держави у 19-му столітті
На початку 19 століття форма правління в Німеччині – імперія. Вона складалася з трьохсот князівств, мають власну систему управління. Далі Наполеон I знищив імперію і перетворив князівства в свої підлеглі території. Далі Віденський конгрес на початку 19-го століття постановив скоротити кількість князівств і об’єднати їх у союз суверенних держав. Головним органом Німецького союзу став Бундестаг. У наступні тридцять років у державі відбувалося перетворення абсолютних монархій у конституційні.
У 1848 році в Німеччині було сформовано загальнодержавне Національне зібрання, яке розробило проект Конституції. Отже, в першій половині 19-го століття в Німеччині створився особливий тип конституціоналізму з авторитарною владою правителя. Національне об’єднання країни сприяло подальшому розвитку капіталізму в державі. Єдиною перешкодою на шляху цього розвитку була роздробленість Німеччини. Перед Першою світовою війною країна вийшла в трійку лідерів за обсягом виробництва. Її стрімкі темпи розвитку визначалися появою значного ринку збуту всередині держави.
Форма правління Німеччині в 20-му столітті
На щастя, незважаючи на свій величезний промисловий потенціал, Німеччина так і не змогла перемогти свого ворога в Першій світовій війні. Поразка країни у війні призвело її до сильного кризи, який завершився в 1918 році неминучою революцією і падінням імперії. На початку наступного року пройшли вибори в Установчі збори держави. Перемогла політична партія соціал-демократів. Її лідери зайняли вищі посади в державі. Установчі збори проголосили формою правління Німеччини федеративну республіку, обрав президента, канцлера.
Ще збори прийняли головний закон країни, який заклав основи конституціоналізму. У Конституції була зафіксована форма правління Німеччині на початку 20 століття – республіка з президентсько-парламентським правлінням. Головним законодавчим органом держави став двопалатний парламент. Нижня називалася рейхстагом. Вона обиралася терміном на чотири роки. Верхня палата називалася рейхсратом. Вона була органом представництва земель. Президент обирався на сім років. Він здійснював повноваження державного правителя. Судову владу представляли незалежні суди.
У 1923 р. в умовах відсутності соціально-політичної стабільності президент ввів облогове становище в державі. На початку тридцятих років політичні кола Німеччини зробили неоднозначний висновок про те, що республіка і демократія, на жаль, зжили себе. Правлячу еліту приваблювала програма націонал-соціалістичної партії. З цього періоду почалася процедура створення нової форми правління в нацистської Німеччини, яку можна було охарактеризувати як тоталітарний політичний режим в рамках формально зберігалася республіки. У 1934 р. уряд країни об’єднало посади канцлера і президента. Існуюча на той момент форма державного правління Німеччини, на жаль, давала можливість А. Гітлеру здійснювати своє правління все своє життя з правом самостійно призначати собі наступника. А. Гітлер був головнокомандувачем країни і головним суддею.
Вирішальної поразки в масштабній війні
Радянський Союз та інші держави, на щастя, здобули перемогу у Другій світовій війні. Вони знищили державний устрій та політичну систему Німеччини, яка була на той момент найбільшим авторитарною державою в світі. У липні 1945 р. був оприлюднений головний документ про поразку Німеччини і про організацію нової форми управління. Німеччина відтепер поділялась на чотири зони, які віддавалися під контроль Радянського Союзу, США, Великобританії і Франції.
Щоправда, вже через три роки в умовах разгоравшейся Холодної війни недавні союзники по боротьбі з ворогом у світовій війні взяли курс на остаточне розмежування Німеччини на дві половини. Кожна з двох частин орієнтувалася на побудову своєї форми правління Німеччини на її землі: капіталістичної (ФРН) і соціалістичної (НДР).
Об’єднання ФРН та НДР
Наприкінці вісімдесятих років НДР охопила криза у всіх сферах. В процесі кризи уряд країни практично втратила управління державою. Бажання керівництва НДР зберегти стабільне становище з допомогою ультимативних методів управління викликало лише повсюдне невдоволення громадян і масовий перехід їх у ФРН. В цих умовах вирішальним для майбутньої форми правління Німеччини став запропонований канцлером ФРН план об’єднання країни. Формування нової єдиної країни спиралося на угоди між НДР і ФРН. У жовтні 1990 р. НДР перестала існувати як окрема держава. На її території вступила в силу Конституція ФРН. Нарешті, історично відбулася форма правління і політичного устрою Німеччини, до чого країна йшла впродовж кількох століть. Лише наприкінці другого тисячоліття Німеччина стала потужним демократичним державою.
Державне пристрій
Форма правління Німеччини – федеративна парламентська республіка. Глава держави – президент, що виконує лише представницькі функції. Він стверджує федерального канцлера. Згідно Конституції, форма правління Німеччини передбачає, що законодавча влада представлена двопалатним парламентом: верхня палата – бундесрат, нижня – бундестаг. Федеральний уряд складається з канцлера і декількох міністрів. У компетенцію першого, згідно з формою правління держави Німеччини, входить просування політики в області відносин на міжнародній арені, оборони та зв’язків з громадськістю. Центральний банк країни здійснює нагляд над кредитної та грошової політики і підпорядковується Центральному банку Європи.
Президент і його повноваження
Бундеспрезидент вважається главою Німеччини і може бути обраний тільки на один або два строку протяжністю п’ять років, послідовних один за одним. Президент обирається федеральними зборами, яке формується головою бундестагу і складається з представників нижньої палати парламенту і такої ж кількості членів, обраних законодавчими органами земель. У ситуації недієздатності президента або його смерті повноваження здійснюються головою верхньої палати парламенту. Повноваження бундеспрезидента:
- представлення кандидатури канцлера на засіданні бундестагу;
- розпуск бундестагу за рішенням канцлера, якщо він не виграє голосування;
- призначення офіцерів збройних сил держави;
- помилування злочинців.
Отже, зазначимо, що в Німеччині президент лише формально є першою особою держави. В реальності країною керує уряд і канцлер. Президента Німеччини нерідко порівнюють з королевою Великобританії, тому що у нього в основному представницькі, а не управляючі функції. Він формально призначає і звільняє міністрів, але всі пропозиції про ротацію кадрів у державі виходять від канцлера, кандидатуру якого вносить до парламенту президент, але, знову ж таки, з подачі партії або партій, які домовилися сформувати уряд.
Головнокомандувач в країні теж не президент, а міністр оборони у мирний час або канцлер у разі вступу держави у військові конфлікти. Що президент може? Він може помилувати, але він не може оголосити амністію в країні. Ще він може не завізувати який-небудь федеральний закон. На жаль чи на щастя, таких випадків було всього кілька за всю історію сучасної держави. Чинний президент, Франк-Вальтер Штайнмайер, за політичними поглядами соціал-демократ. Незважаючи на все написане вище, навколо висунення черговий кандидатури президента часто розгортаються інтриги і запекла боротьба за владу. Канцлер Меркель довго не погоджувалася на кандидатуру Штайнмайера, ні на його попередника.
Федеральний уряд
За формою правління Німеччина є парламентською федеративною республікою. Уряд країни складається з міністрів, які виконують одночасно функції членів кабінету і керівників підконтрольних їм міністерств. Поряд з міністерствами до складу основних за значимістю органів виконавчої влади введені:
- Відомство канцлера.
- Відомство у справах преси та інформації.
Відомства повністю підпорядковуються федеральному канцлеру Німеччини.
Посаду канцлера
У Німеччині було вісім федеральних канцлерів. П’ять з восьми канцлерів займалися науково-дослідницькою роботою і захистили дисертації. Неодмінно варто зазначити, що Ангела Меркель стала єдиною жінкою, яка є канцлером Німеччини. Після того як Ангела отримала цю почесну і відповідальну посаду, німецьке поняття “федеральний канцлер” по відношенню до неї стало використовуватися в жіночому роді. Ангела Меркель є єдиним на сьогоднішній день політиком зі східної частини Німеччини, обраним на посаду канцлера об’єднаної Німеччини після з’єднання західної і східної частин.
У відповідності з Конституцією канцлер обирається нижньою палатою парламенту за пропозицією президента. Обраним вважається кандидат, що набрав визначає число голосів членів палати. Якщо висунуте обличчя не обрано, нижня палата може протягом двох тижнів після виборів обрати канцлера більшістю своїх голосів. Якщо протягом цього терміну обрання не відбулось, то негайно проводиться інше голосування, після якого обраним вважається канцлер, який набрав найбільшу кількість голосів. Президент виробляє його призначення протягом тижня. Якщо запропоноване особа не зібрало більшості, президент зобов’язаний протягом тижня все одно призначити його, або розпустити нижню палату.
Нижня палата парламенту може висловити недовіру канцлеру. Для цього потрібно, щоб бундестаг більшістю голосів обрав наступника канцлера і звернувся до президента держави з проханням про зняття з посади діючого канцлера. Президент повинен прийняти прохання і провести призначення нового обраного державного діяча. При цьому між пропозицією про заміну канцлера та виборами має пройти дві доби.
Зі свого боку канцлер може самостійно запропонувати розпустити нижню палату. У відповідності з Конституцією країни канцлер має право порушувати в нижній палаті питання про наявність довіри до нього. Отримавши вотум відсутності довіри від членів бундестагу, президент може за бажанням канцлера протягом двадцяти одного дня розігнати палату. Право на розпуск втрачається, як тільки бундестаг обере іншого канцлера. Між проханням канцлером про висловлення довіри і голосуванням повинно пройти мінімум дві доби.
Федеральний канцлер фактично уособлює собою федеральний уряд держави Німеччини. Він визначає головні напрямки політики країни і несе індивідуальну відповідальність за діяльність держави на міжнародній арені. Канцлеру надано основне право формувати склад уряду держави. Саме він висуває кандидатури на посади міністрів президенту, а той їх погоджує або не погоджує. При цьому, якщо канцлер обраний певними партіями, при підборі кандидатур на посаду міністрів для нього є основоположними угоди, досягнуті при створенні партійного союзу.
Виконавча влада
Специфіка роботи виконавчої влади Німеччини полягає у тому, що федеральні міністерства ведуть державну політику не самостійно, а через аналогічні органи виконавчої влади земель Німеччини на місцях. Виняток становлять:
- Міністерство міжнародних справ.
- Міністерство оборони.
- Частково підрозділи Міністерств фінансів, транспорту.
Судова влада
Судова система Німеччини входить в п’ятнадцять найбільш незалежних у світі систем. У жителів Німеччини немає такої проблеми, як недовіра до суддів. Суд у Німеччині є для громадян країни місцем, де кожен, чиї права та інтереси порушені, може знайти захист. Багато юристів пов’язують успіх системи з менталітетом німців, і з цим складно не погодитися. Німцям вдалося побудувати ефективну систему захисту, яка забезпечує гарантію збереження інтересів всіх громадян.
Судова система Німеччини включає суди загальної юрисдикції, фінансові, адміністративні суди, суди з трудових спорів і з соціальних питань.
Вища інстанція суду у Німеччині Федеральний конституційний суд. Половина складу обирається нижньою палатою парламенту, інша половина – верхній. Усього обирається шістнадцять суддів. Період їх повноважень становить дванадцять років. Діяльність Конституційного суду полягає у:
- тлумачення головного закону держави;
- перевірку федеральних і земельних законів на відповідність Конституції;
- винесення приватних рішень при виникненні суперечок між землями, розбіжностей між урядами земель і федеральними властями;
- прийняття постанов, на основі яких та чи інша партія може бути розпущена, якщо судом доведено, що вона у своїй діяльності переслідує недемократичні мети.
Основний закон
У Німеччині діє Конституція, прийнята в 1949 р. В наступні двадцять сім років з 146 статей 67 повністю або частково видалені, доповнені або змінені, близько тридцяти залишені в незмінному вигляді. Основні зміни торкнулися розгляду прав федеральної влади, введені системи надзвичайного законодавства.
Головною територіальною одиницею самоврядування на місцевому рівні виступають в країні округу. В межах декількох сотень округів працюють органи місцевого самоврядування. Ці органи обираються громадянами країни на основі пропорційного представництва. Фіскальні збори на нерухомість і виробництво, так само як і податки на прибутковий доход громадян, йдуть на різні потреби органів місцевого рівня, але більша частина муніципалітетів отримують субсидії від уряду країни. В даний час форма правління в Німеччині – парламентська республіка.
