Міжнародні військові трибунали стали продуктом двадцятого століття, коли світ перестав складатися з відокремлених держав і збільшилася залежність усіх країн один від одного. Розвиток засобів масових інформації зробило неможливим замовчування страшних злочинів проти людяності під час війн та збройних конфліктів. Громадськість вимагає покарання військових злочинців, винних у жорстокість, садизм, геноциді, масових зачистках. Відповідно, логічним кроком стало створення наддержавних судових органів, що не залежать від керівництва конкретних урядів і здатних об’єктивно розслідувати дії військового і цивільного керівництва під час збройних конфліктів.
Передумови створення
Історія людства складається з безперервних воєн і коротких періодів світу між ними. Все це супроводжується руйнуванням і загибеллю людей, страждання цивільного населення. У певний момент людство вирішило встановити єдині правила ведення війни, щоб уникнути невиправданої жорстокості і садизму. Після Другої світової війни були організовані Міжнародні трибунали, метою яких стало покарання нацистських злочинців Німеччини і мілітаристів Японії.
Наступним кроком стала розробка Женевської конвенції, яка ратифікована більшістю країн світового співтовариства в 1949 році. Війна сама по собі – вкрай негуманний спосіб вирішувати проблеми, однак навіть у цьому випадку необхідно не переходити певну межу і не перетворювати протиборство армій в тотальне знищення цивільного населення.
Метою конвенції стала вироблення чітких правил і критеріїв, які визначали ступінь дозволеності застосування сили і встановлювали відмінності між протистоянням збройних учасників конфлікту і безглуздою і невиправданою різаниною мирних громадян і беззбройних військовополонених. Міжнародні трибунали повинні були стати ефективним інструментом для того, щоб цей благородний документ не перетворився на порожній папірець.
Перша ластівка
Друга світова війна закінчилася повним розгромом головних агресорів – нацистської Німеччини і мілітаристської Японії. Військові злочини головних учасників дійства були настільки кричущі, а їх свідчення настільки очевидні, що світова громадськість вимагала справедливості та покарання винних.
Результатом цього стало створення Міжнародного військового трибуналу. Він був заснований у відповідності з угодами, підписаними представниками СРСР, США, Великобританії і Франції в Лондоні в серпні 1945 року. Розташовувався цей орган у Нюрнберзі, судові слухання проводилися поваленої столиці Третього рейху – в Берліні.
Головною метою цього органу стало показати, що належить не звичайна розправа переможців над переможеними, а справедливий суд і відплата за страшні злочини проти людей, які не повинні повторитися в майбутньому.
Статут міжнародного трибуналу передбачав рівне представництво сторін, що беруть участь у його створенні. Кожна з чотирьох держав делегувала по одному судді та його заступника.
Принципи
Юрисдикції міжнародного військового трибуналу підлягали три великі групи злочинів, скоєних нацистами:
- Злочини проти миру. Тобто розпалювання війни шляхом грубого порушення міжнародних договорів, планування наступальних військових операцій в мирний час, а також участь в планах і змови, що вели до початку бойових дій.
- Військові злочини. Навмисне порушення звичаїв війни, жорстокість по відношенню до мирного населення, знищення заручників, відведення в рабство жителів окупованих територій, руйнування населених пунктів, що не викликане військовою необхідністю, застосування заборонених видів зброї.
- Злочини проти людяності. Вбивства, тортури, поневолення представників мирного населення незалежно від часу початку війни, переслідування певних груп за расовими, політичними або релігійними мотивами.
Суть міжнародного трибуналу полягала в індивідуальній відповідальності всіх учасників військових злочинів. Відтепер ніякий кат не міг привести в своє виправдання той факт, що він був простим виконавцем наказів. Прибиральник печей в Освенцімі також нести свою частку відповідальності за масові вбивства в’язнів поряд з комендантом концентраційного табору.
Крім того, діяв Далекосхідний трибунал, який розглядає справи військових злочинців Японії. Діяльність обох органів носила тимчасовий характер, по досягненні своїх цілей вони були розпущені.
Крах Югославії
Міжнародні трибунали за підсумками Другої світової війни довгі роки залишалися єдиним подібним прецедентом. Проте крах СРСР викликало ланцюгову реакцію на Балканах. Прагнення республік Югославії до самовизначення викликала кровопролитну громадянську війну у цій країні.
Все це супроводжувалося страшними руйнуваннями, масовими вбивствами і зачистками територій з боку всіх учасників конфлікту. Військові і цивільні вожді Сербії, Боснії, Хорватії в рівній мірі виявилися замішані у військових злочинах і злочинах проти людяності.
Ситуація вимагала втручання Ради безпеки ООН, у 1992 році була створена міжнародна комісія з розслідування фактів порушення Женевської конвенції. Підсумком її роботи стало рішення про створення Міжнародного трибуналу по колишній Югославії.
Були строго обумовлені принципи дії цього органу. Юрисдикції підлягали території федеративної республіки за винятком Словенії, обмежені часовими рамками з 1991 року. Відповідальності підлягали конкретні особи, трибуналу не передавалися повноваження судити органи влади в цілому і уряду. Максимально можливим покаранням було передбачено довічне ув’язнення.
Принципи формування
Місцем знаходження Міжнародного трибуналу по колишній Югославії став голландський місто Гаага. Він складався з двох судових камер та однієї апеляційної. Крім того, до його складу входили обвинувач і секретаріат. Складу суддів мав підбиратися з осіб, що володіють високими моральними принципами, об’єктивністю та бездоганною репутацією. Дотримувався принцип рівного представництва суддів різних держав.
Склад суддів визначався Радою безпеки ООН. Остаточне затвердження списку проводилося Генеральною асамблеєю.
Довгий процес
Планувалося, що діяльність Міжнародного трибуналу по колишній Югославії триватиме до 2009 року, а остання апеляція буде розглянута в 2010 році. Однак дійсність внесла свої корективи у ці розрахунки. Останнім справу було розглянуто в 2017 році, коли Трибунал оголосив про своє закриття.
За час існування міжнародного органу було розглянуто 142 справи проти обвинувачених у військових злочинах. Найбільш одіозними фігурами процесів стали лідери боснійських сербів – Радко Младіч і Радован Караджич. Судового переслідування не уникнув і президент країни Слободан Мілошевич. Він помер у в’язниці, не дочекавшись остаточного вердикту.
Критика МТКЮ
Багатьма незалежними експертами відзначалася зайва політизованість трибуналу по колишній Югославії. Незважаючи на те, що його метою було справедливий розгляд без урахування національної приналежності, незабаром стало зрозуміло, що незалежний суд міжнародного трибуналу більше схожий на розправу переможців над переможеними.
Велика частина обвинувальних вироків була винесена у справах сербських генералів, майже всі представники хорватських збройних формувань були виправдані. Крім того, уникли відповідальності багато керівників косовських албанців, відповідальні у масових зачистках і торгівлі людськими органами.
Навіть найпалкіші прихильники МБТЮ з нейтральної сторони зі збентеженням виявили, що кровопролитна громадянська війна виявилася, на думку трибуналу, епічної битвою добра (в особі прихильників незалежності) зі злом в особі сербських імперіалістів).
Міжнародний трибунал по Руанді
Масовий геноцид в Руанді в 1994 році по відношенню до етнічної групи тутсі викликав негайну реакцію ООН. Знову вирішили використовувати перевірену тактику міжнародних трибуналів. Резолюція Ради безпеки ООН щодо ситуації в Руанді була прийнята одноголосно, цілями нового органу стало не тільки відплата, але і відновлення законності, миру і примирення сторін.
Міжнародний трибунал по Руанді був організований за подобою МТКЮ. Він складався з двох судових і однієї апеляційної камери. Базувався цей орган в Аруші, що в Танзанії.
Перший процес відбувся в 1997 році. Всього було розглянуто справи 93 обвинувачених. Дванадцять з них були виправдані, однак інші понесли суворе покарання. Найбільш сумно відомим з них став екс-прем’єр країни Жану Камбанде. Було наведено багато доказів того, що він закликав до масових вбивств тутсі і організовував розправи над ними. Самим явним з них стало його схвалення пропаганди на радіо RTLM, яка закликала до фізичного знищення цього народу.
Міжнародний кримінальний суд
Крім тимчасових міжнародних трибуналів діє постійний орган, який служить арбітром у міжнаціональних питаннях. Міжнародний кримінальний суд був створений у 1998 році на підставі Римського статуту. Він є постійно діючою структурою, його рішення обов’язкові для держав, які ратифікували міжнародний договір про його створення. На сьогоднішній день угода підписана 104 країнами.
На відміну від Міжнародного кримінального трибуналу, Суд не володіє пріоритетом по відношенню до норм національного права. МКС приймає справу до провадження лише в тих випадках, коли держава не здатна або не виявляє бажання взятися за розслідування серйозних злочинів.
Важливою умовою для нормальної діяльності Суду є співробітництво всіх держав-учасників, здатність доставити обвинуваченого до місця процесу. Юрисдикції підлягають особи, підозрювані у скоєнні найсерйозніших злочинів – геноциді, військових злочинах, агресії.
Діяльність
Міжнародний кримінальний суд розпочав свою діяльність у 2002 році. Йому були передані справи по обстановці в Конго, Уганді, Центральноафриканській республіці. Ведеться розслідування про призов на військову службу неповнолітніх дітей у цих африканських державах.
Прокурором Міжнародного суду були виписані постанови на арешти цілої групи осіб, обвинувачених у масових викрадання дітей в Уганді. Їх насильно вербували до лав збройних формувань або використовували як рабів.
Міжнародний трибунал з морського права
У певний момент всі морські держави усвідомили необхідність створення єдиного органу для врегулювання спорів один з одним. У 1994 році згідно з Конвенцією ООН було створено Міжнародний морський трибунал. Він уповноважений вирішувати спірні питання, пов’язані з розробкою ресурсів в зоні морського дна за межами національних акваторій.
Конвенція об’єднує 165 суб’єктів міжнародного права, включаючи 164 держави і Євросоюз. Склад трибуналу включає в себе 21 представника від країн-учасниць, яких обирають терміном на 9 років.
Міжнародні трибунали покликані служити знаряддям справедливості незалежно від географії і суворо карати винних у скоєнні злочинів проти людяності.
