Рельєф та прикраси
Дізнавшись, що це таке – левкас, можна звернутися до його різновидів. На багатьох іконах можна побачити рельєф у якості прикраси. Зокрема, існував особливий підвид ґрунту – карбований левкас. Зверху він покривався сусальним золотом, а краї оброблялися за допомогою карбування (середньовічне холодна зброя) – точно так само, як карбують метал. Візерунок, виходить у підсумку, залежав від форми інструмента. Це найдавніший вид левкасу, який можна бачити на стародавніх іконах 12 століття.
У 16 столітті широке поширення в Західній Європі та Україні отримала різьблення по левкасу. До початку живописних робіт на грунт наносили малюнок і за допомогою спеціальних інструментів вирізали необхідний візерунок, а потім готували золочення точно так само, як для карбованого левкасу.
Також популярний були ліпні рельєфи, які нарощували тієї ж левкасной масою по краю ікони, орієнтуючись на заздалегідь намічений малюнок. Він міг бути невисоким і кілька які розпливлися – такий рельєф виконували за допомогою рідкого грунту, а міг бути високим і чітким, значить, для його виготовлення застосовували густу масу, яка при нанесенні на поверхню не розтікається. Але в цьому способі прикраси ікони є свій мінус – з часом такі рельєфи могли почати розшаровуватися.
Менш поширеним був відбиток різноманітних візерунків на сирому ґрунті левкасі. Якщо візерунок був недостатньо читаним, його поглиблювали за допомогою різців, а потім золотили.
