Критика
При досить скромний за нинішніми мірками бюджет Вільям Лустигу вдалося відзняти дуже кривавий і вражаючий слешер з витонченими і нетривіальними сценами фізичних розправ: реалістичне відсікання голови, вздергивание підлітка подібно державному прапору, поховання живцем, ураження лобової частини черепа сокирою, підсмажування нещасного на жаровні, підривання феєрверком, використання древка прапора як списи та інші. Дійсно, винахідливості сценариста в різноманітності методів здійснення душегубств можна лише позаздрити.
Оповідання хоррора «Дядько Сем» (1996) містить неймовірну кількість стьобу, в тому числі, і над використанням кольори американського прапора де попало, від предметів одягу до іграшок і т. д. Дісталося та службі в армії в якості «священного обов’язку», і військовим коміксів, іграшок, вкладають в незміцнілі уми дітей неконтрольовану агресію. Згідно з оцінкою окремих критиків, робота Лустіга є дотепним, недурним, винахідливим фільмом жахів.
Забутий кіношедевр
Грамотно збалансований, міцно поставлений атмосферне фільм з елементами чорної комедії можна сміливо рекомендувати до перегляду не тільки шанувальникам жанру. «Дядько Сем» – це незаслужено забутий і розкритикований кіношедевр, творцями якого є культові особистості жанру хоррор. До того ж це остання робота Вільяма Лустіга як режисера.
Протягом усього хронометражу стрічки головного героя-антагоніста Сема Харпера показують у вигляді полусгнившего обгорілого небіжчика, очі якого мають зловісний зеленуватий відтінок. Акторові, воплощавшему його образ на екрані, доводилося гримувати по кілька годин, а після носити на собі кілограми гриму. Побачити яким був Харпер до своєї смерті, можна лише на фотознімку з підписом «Джоді від дядька Сема».
