Епоха Едо (1603-1867 рр..)
Після смерті Тойотомі Хідейосі у 1598 році в боротьбу за владу вплутався Токугава Іеясу, сподвижник Тойотомі. Він обіцяв піклуватися про сина і сім’ї колишнього правителя, однак порушив своє слово. У 1603 році Токугава Іеясу був проголошений сьогуном і заснував власний уряд в місті Едо. Правління сьогунату Токугава тривало 250 років.
У роки свого правління Іеясу розподілив землю між дайме. Ті, хто підтримував його ще до приходу до влади, отримали найкращі (стратегічно важливі) ділянки. Все населення країни було розділено на 4 класи. На верхівці піраміди виявився клас самураїв. Нижче розташовувалися купці, ремісники і селяни. Був і п’ятий клас — до нього ставилися “парії” (люди з “брудними” заняттями і професіями). Змінювати свій клас і професію суворо заборонялося.
Багато уваги приділялося торговельним відносинам — зв’язки були налагоджені з Німеччиною та Англією.
У клану Токугава практично не було сильної опозиції, тому цей період в історії Японії можна назвати досить мирним і тихим. Щоб не допустити ослаблення своєї влади, правитель забороняє християнство (у 1614 році), в 1633-му забороняє далекі плавання, а в 1639-му і зовсім обмежує зовнішні зв’язки торгівлею з Китаєм. Всі іноземні книги в той період були під забороною. Японія залишалася закритою від зовнішнього впливу аж до 1868 року. Цей факт помітно вплинула на рівень розвитку країни, адже перейняти наукові і технічні відкриття світу країна не мала можливості.
