Визначення і типи хрии
У риториці як вправи практикується монолог – міркування. У давньогрецькому він називався “хрия”.
Міркування ставить своєю метою пояснення, доказ або спростування початкової тези. Це логічно послідовні висновки на тему заданого тези. Вони йдуть в певному порядку, підсумком якого і служать укладання за заданим тези.
В сучасних програмах з риторики, приміром, хрия – це міркування, що пояснює або доводить будь–яке положення, теза, висловлювання.
Отже, в хрии є теза, яка підлягає підтвердженню або спростуванню.
Хрия як частина структури присутній у будь-яких текстах-міркуваннях. У статті, художньому творі, в мові простежується побудова тверджень, їх зміну чи розвиток, докази. Виділяють два типу: класична й вільна хрия.
Структура класичної хрии
Перший тип хрии – класична. Її називають також суворої або прямий.
Головна вимога суворої хрии – спочатку сформулювати тезу. Він буде доводити подальшим міркуванням.
Структура класичної хрии містить вісім частин.
- просто відкидається протилежне;
- самостійно пропонуються заперечення, кожне спростовується окремо.
5. Подоба – порівняння тези або його причини зі схожими ситуаціями, уподібнення чогось відомому або загальноприйнятим.
6. Приклад – ілюструється висловлену тезу; наводяться події, які можуть служити доказом висловленої думки.
7. Свідоцтво – наводяться слова авторитетних людей або тексти авторитетних видань, що підтверджують початковий тезу.
8. Висновок тут може повторюватися початкова думка з більшою силою; міститься висновок; особисте ставлення до теми.
Приклад суворої хрии – доказ математичної теореми.
Схема міркування не догма: злегка можуть мінятися місцями основні частини, іноді їх можна пропустити, якщо це вимагається за задумом. Якщо дуже схематично, то так учили навіть в радянський час: вступ – основна частина – висновок.
Приклад хрии суворого типу, але не повною – мова Цицерона з “Тускуланских бесід” на тему «Не варто боятися смерті (Сократ)». Вона пропускає приклад і свідоцтва.