Питання про приєднання Грузії при новому правителю
Вже в березні питання про приєднання Грузії доводиться вирішувати Олександру I. Тут виникають певні суперечності. Якщо при попередньому правителя до цієї теми підходили виключно з точки зору державного інтересу, то при новому імператорі з точки зору права.
Олександр був прихильником чесної політики, тому вкрай негативно поставився до акта про приєднання, який не мав під собою практично ніякої юридичної основи. Головна проблема полягала в тому, що маніфест, підписаний Павлом, був зачитаний, а, значить, приєднання фактично повинно було початися. Із-за виниклих сумнівів імператор виносить це питання на обговорення Державною радою, який в ті роки іменувався Неодмінною радою.
Питання виявився неймовірно складним, на рішення його було потрібно близько шести місяців. Перше засідання ради з Грузії відбулося вже 11 квітня 1801 року. У Державному раді переважала так звана імперська партія, яка, на відміну від близьких друзів нового імператора, підтримувала розширення російських територій будь-якими методами. Вони хотіли дістати Грузії з-за багатих рудників, про яких розповідав ще Мусін-Пушкін, а також заради спокою на південних кордонах і величі імперії.
Грузинські посли на той момент вже місяць перебували в Росії, щоб взяти участь у двосторонньому вирішенні питання, але Державна рада не бажав такого варіанту, наполягаючи на очевидні переваги проекту.
На другому засіданні Державної ради 15 квітня генерал-прокурор Беклєшов заявив, що вважає несправедливим привласнення чужої землі, відзначаючи, що виражає точку зору імператора. Виникла дилема: або повна незалежність, або повне приєднання.
Так як незалежність була б згубною для Грузії, Рада уклав, що можливо тільки повне приєднання до Росії. У Грузії був направлений граф Кнорринг з метою з’ясувати, чи дійсно весь народ бажає цього приєднання і може Грузія бути незалежним царством.
Серед прихильників Олександра I виник розкол з цього питання. Якщо в Раді більшості була “імперська” партія, то серед Негласного комітету, в який входили високопоставлені особи, наближені до імператора, більшість була проти.
Загальна думка їм вдалося висловити в доповіді майбутнього міністра внутрішніх справ Віктора Кочубея і графа Олександра Воронцова, який був спрямований імператору за чотири дні до доповіді Кнорринга. Автори доповіді виходили з того, що ключовим принципом політики Олександра є не розширення імперії, а її внутрішнє благоустрій. Відпало питання про завоювання Прикаспію, адже приєднання Грузії було частиною цього плану. Укладачі доповіді стверджували, що сумнівним видається одностайність грузинського народу з цього питання.
Також піддавалося сумніву багатство рудників, які Грузія обіцяє передати Росії. З точки зору державних інтересів Росії, як відзначали Воронцов і Кочубей, приєднання Грузії може зіграти негативну роль.
Вони пропонували імператору вибрати на царство одного з царевичів по порядку спадкування або виходячи з його особистих якостей, а при необхідності вдалися інших претендентів на престол. У Грузії пропонувалося залишити невелику кількість військ, призначити профільного міністра при царі.
