Діти генерала
У шлюбі народилося 2 дітей. Нижче на фото Світлана – дочка генерала Шаманова, його син Юрій і дружина Людмила.
Як стверджує сам генерал, він не прихильник тотального нагляду, і влаштовувати вдома казарму – не його метод. Дружина Володимира Анатолійовича працює юристом у приватній компанії, син генерала – Юрій Шаманів – закінчив суворовське училище і військовий університет, але йти по стопах батька не захотів. Генерал вже давно став дідом, але часу на спілкування з онуками катастрофічно не вистачає. Дочка генерала, Світлана Шаманова, вийшла заміж за бізнесмена.
Сам Володимир Шаманов зізнається, що вдома керує дружина. Єдине, в чому генерал може ослухатися дружину, – служба. Розповідають кумедний випадок: одного разу, під час відрядження в Нагорний Карабах, Людмила просто лягла біля вхідних дверей і не випускала чоловіка на вулицю. Звичайно, переступити через дружину Шаманів не міг – довелося вистрибнути у вікно з третього поверху.
Володимир Шаманов, як людина і командир
Без підлеглих – другий сім’ї – біографія генерала Шаманова була б неповною. Кажуть, що під час відрядження до Чечні, він міг назвати по імені кожного солдата, який хоч раз перетинався з ним.
Разом з тим, генерал Шаманов дуже сильна і вольова людина. Про його жорстких рішень під час військової компанії в Чечні до цих пір ходять легенди. Більшу частину свідомого життя він провів в суворому чоловічому колективі, де важливо бути, а не здаватися.
Генерал брав участь в обох чеченських компаніях, п’ятиденної війни з Грузією в Абхазії, конфлікті у Нагірному Карабаху та приєднання Криму.
Приголомшує уяву стрімкість, з якою йшла в гору «військова кар’єра Шаманова. Знайти логічне пояснення такого стрімкого зростання складно. Створюється враження, ніби чиясь невидима рука керувала низкою співпадінь, яка супроводжувала успіху генерала.
Почасти це можна пояснити політичною ситуацією в країні – професія військового в 90-х була не в пошані і утворився певний кадровий голод.
Тим не менш, цей успіх став можливий тільки завдяки залізній волі майбутнього генерала, який все життя звик долати себе. Проілюструвати це допоможе наступний випадок. Прийнявши батальйон у Пскові, Шаманом здійснював черговий стрибок з парашутом.
Спочатку основний купол не розкрився. Коли Шаманів спробував використовувати запасний, основний парашут раптом став розкриватися. Ситуація загрожувала закінчитися плачевно, але в останній момент комбат зміг виправити становище.
Про таких кажуть: «народився у сорочці». Але що зробив майбутній генерал, ледь не загинувши? Тут же зробив ще один стрибок, щоб відновити похитнулася впевненість у собі.
Таку ж поведінку можна простежити і після поранення в Чечні, коли генерал втік з госпіталю до своїм солдатам через вікно.
Що це: дитячість або сталева воля до перемоги і відповідальність за підлеглих? Швидше за все, чесно відповісти на це питання не зможе і сам Шаманів.
Ця звичка долати себе у Шаманова в крові. Перший стрибок з парашутом він здійснив у 1974 році. Сам генерал згадує, що це було в Середній Азії. Стояла страшна спека. Парашути були старі і тяжкі. Стрибав Шаманів майже в непритомному стані.
Страх скував настільки, що тільки коли над головою розкрився купол, Володимир Анатолійович усвідомив, що сталося. Пізніше майбутній генерал зрозумів, що стрибав з закритими очима. А ось другий стрибок був вже свідомим. Всього Шаманів стрибав з парашутом 178 разів. І так у всьому, чим би Володимир Анатолійович не займався.
Сам генерал каже, що потрапив в десант – пишайся, не потрапив – радій. Щоб пишатися, доводитися пролити чимало крові, поту і сліз. Треба постійно долати себе, стійко переносити моральні і фізичні перевантаження. Може бути тому так міцні узи бойового братства. Адже на війні часто доводиться віддавати своє життя, щоб врятувати товаришів.
Одного разу у генерала запитали, якими якостями повинен володіти десантник? Пріоритетним Володимир Шаманов назвав обов’язковість. Якщо дав слово, потрібно зробити обіцяне при будь-якому розкладі. Крім того, потрібна залізна воля, готовність рости над собою, постійно долати труднощі і ніколи не здаватися.
Генерал Шаманов не приховує, що вірить у Бога. Ця віра допомогла йому пройти кілька «гарячих точок» і непростий життєвий шлях. Після автомобільної аварії у 2010 році мало хто думав, що генерал викарабкається. Травми були дуже важкими. Тим не менш, Шаманів досить швидко відновився.
Сам генерал розповідає, що вищі сили неодноразово допомагали йому знайти нестандартне рішення в критичній ситуації. Одного разу в Чечні він опинився під артилерійським вогнем. Снаряди падали то попереду, то позаду. Але так і не потрапили в ціль.
До речі, на війні до Бога приходять багато. Сам генерал згадує, як спостерігав наступну картину: у черзі до священика стояли 2 солдата: татарин і башкирів. Він запитав, чи знають вони, куди стоять – там хрестить віруючих православний священик. На що один із солдатів відповів, що завтра хоче йти в бій разом з Богом.
