Десятина в християнстві
З виникненням християнства в його основу були закладені багато єврейські традиції, серед них і вищезазначений податок. Спочатку він не був обов’язковим, і платити його можна було за власним розсудом. Ось тільки охочих жертвувати завжди було не дуже багато. Тим більше, що до становлення християнства головною релігією Римської імперії більшість осіб, які її сповідують, були небагаті.
Коли ж усі громадяни Риму добровільно-примусово стали християнами, багатії не боляче-то поспішали розлучатися з десятою частиною майна. Щоб заохочувати їх, у 567 р. н. е. на Турському соборі було вирішено підносити десятину як додатковий податок. При цьому підкреслюючи, що сплата його свідчить про істинну віру парафіянина.
Однак подібна спроба тиснути на совість не дала очікуваного ефекту, так як власники величезних статків часто позбавлені її. Тому більшість з них все так само продовжували не платити подати або робили це вкрай нерегулярно. Таким чином, новий закон торкнувся лише небагатих парафіян, які і до цього намагалися вносити десятину. Після цієї невдачі в 585 р. на Маконском соборі цей податок був оголошений обов’язковим, а не сплачували його відлучалися від церкви.
Трохи більше ніж через двісті років Карл Великий пішов ще далі і призначив кримінальні покарання всім неплатникам, в залежності від їх злостности. При цьому король також висунув ряд вимог до духовенства. Зокрема їм було дозволено витрачати на себе лише одну третину отриманих грошей, друга ж частина йшла на будівництво та утримання церковних будівель, а третя мала витрачатися на благодійність.
На жаль, від прекрасної ідеї Карла Великого (використовувати десятину на благі справи, а не тільки на задоволення зростаючих потреб духовенства) незабаром лишилася тільки обов’язковість її сплати. Причому в майбутні роки церква стала вимагати не тільки частина доходів від землеробства (як було спочатку), але і у всій іншій діяльності. Дійшло до того, що навіть повій змушували приносити в храм десятину, не забуваючи при цьому корити їх за недостойність ремесла.
У майбутні кілька століть відбувалися справжні баталії при розділі зібраної десятини. Так, не тільки Папа Римський вимагав левову частку від усіх грошей для утримання свого двору, але і багато європейські монархи. При цьому простий народ, купецтво, лицарство і менш знатне дворянство було не в захваті від зростаючого кількості нахлібників. Тому з початком епохи реформації більшість європейських країн поступово стали скасовувати цей обов’язковий податок та інші релігійні побори. На даний момент у більшості християнських деномінацій десятина не є обов’язковим податком. При цьому багато з них повернулися до принципу Турського собору 567 р.
