Дівчата й баби
Типажі старих і молодих жінок Суриков відшукав у громаді старообрядців, які жили при Преображенському цвинтарі в Москві. Там його добре знали і погоджувалися позувати.
Подобалося їм, що я козак і не курю.
Згадував художник.
А ось дівчина у жовтій хустці стала справжнім відкриттям художника. Завернувшийся з нижнього краю хустку, повідомляє нам, що його володарка була з тих, хто глибоко співчував боярині. Проводжаючи ту на болісні випробування, дівчина била поклони до землі. Обличчя її висловлює глибоку скорботу.
Зображена на картині Василя Сурікова “Бояриня Морозова і сестра останньої – Євдокія Урусова, яка прийняла настільки ж жорстокі випробування за віру.
Сміється поп
Це чи не самий яскравий типаж з народу, як зараз сказали б, з “масовки”. Відомо, що його прототипом став Варсанофий Семенович Закоурцев, дьячек Сухобузимской церкви (село Сухобузимское в Красноярському краї). Художник писав його риси по пам’яті, згадуючи, як восьмирічною дитиною йому довелося всю ніч правити кіньми вельми непростій дорозі, оскільки супроводжував його дячок, зазвичай, напився.
В цьому селі Суриков жив з шести років. Сюди переїхала вся його родина, тому що батько захворів на сухоти і для лікування йому було потрібно пити кумис – цілюща кобиляче молоко, яке можна було дістати поблизу. А через два роки Суриков поїхав на навчання в Красноярськ, куди його й повіз п’яничка-дячок. Ось які спогади про цю подію залишив згодом художник:
Ми в’їжджаємо в село Погоріле. Він каже: “Ти, Вася, потримай коней, я зайду в Капернаум”. Купив він собі зелений штоф і там вже клюкнул. “Ну, каже, Вася, ти прав”. Я дорогу знав. А він сів на грядку, ноги звісив. Отопьет з штофа і на світ подивиться… всю дорогу співав. Так в штоф все дивився. Не закушуючи, пив. Тільки вранці його привіз в Красноярськ. Всю ніч так їхали. А дорога небезпечна – гірські спуски. А вранці в місті на нас люди дивляться – сміються.
