Cogito ergo sum
“Мислю, отже, існую”. Це знамените судження стало “візитною карткою” Декарта. Воно найбільш точно відображає основний принцип раціоналізму: умопостигаемое переважає над чуттєвим. У центрі поглядів Декарта стоїть людина, наділена здатністю мислити. Однак самосвідомість поки не має автономії. Філософ, який жив у XVII столітті, просто не може відмовитися від теологічної концепції існування світу. Простіше кажучи, Декарт не відкидає Бога: на його думку, Бог – це могутній розум, що вклав в людину світло розуму. Самосвідомість відкрито Богу, і воно само виступає джерелом істинні. Тут у філософа формується замкнене коло – якась метафізичну нескінченність. Всяке існування, на думку Декарта, є джерелом самосвідомості. У свою чергу, здатність пізнавати себе забезпечується Богом.
Мисляча субстанція
Біля витоків філософії Декарта стоїть людина. Згідно поглядам філософа, людина – це мисляча річ”. Саме одна конкретна особистість здатна дійти до істини. Філософ не вірив у силу суспільного пізнання, оскільки сукупність різних умов, на його думку, не може бути джерелом раціонального прогресу.
Людина у Декарта – це річ сумнівається, заперечує, що знає, любляча, відчуває й ненавидить. Велика кількість всіх цих якостей і сприяє розумному початку. Причому найважливішим якістю мислитель вважає сумнів. Саме воно волає до розумного початку, пошуку істини.
Чималу роль у пізнанні відіграє і гармонійне поєднання ірраціонального та раціонального. Однак перед тим як довіритися органам почуттів, необхідно досліджувати творчі можливості власного інтелекту.
