Що таке раціоналізм? Це найважливіший напрям у філософії, на чолі якого стоїть розум як єдине джерело достовірних знань про світ. Раціоналісти заперечують пріоритет досвіду. На їх думку, тільки теоретичним шляхом можна осягнути всі необхідні істини. Яким чином представники раціональної філософської школи обґрунтовували свої висловлювання? Про це буде розказано в нашій статті.
Поняття раціоналізму
Раціоналізм у філософії – це в першу очередьс овокупность методів. Згідно з положеннями деяких мислителів, тільки розумним, гностичних шляхом можна досягти розуміння існуючого світового устрою. Раціоналізм не є рисою якогось певного філософського течії. Це скоріше своєрідний спосіб пізнання дійсності, який може проникати в багато наукові галузі.
Суть раціоналізму проста і єдина, проте може різнитися в залежності від трактування тих чи інших мислителів. Наприклад, деякі філософи дотримуються помірних поглядів на роль розуму в пізнанні. Інтелект, на їх думку, є головним, але не єдиним засобом осягнення істини. Однак існують і радикальні концепції. В даному випадку розум визнається єдиним можливим джерелом пізнання.
Сократика
Перш ніж почати пізнання світу, людина повинна пізнати саму себе. Це твердження вважається одним з основних у філософії Сократа – знаменитого давньогрецького мислителя. Яке відношення Сократ має до раціоналізму? По суті, саме він є засновником даного філософського напряму. Єдиний шлях у пізнанні людини і світу Сократ бачив у раціональному мисленні.
Стародавні греки вважали, що людина складається з душі і тіла. Душа, в свою чергу, має два стани: раціональне та ірраціональне. Ірраціональна частина складається з бажань і емоцій – низинних людських якостей. Раціональна частина душі відповідає за сприйняття світу.
Сократ вважав своїм завданням очищення ірраціональної частини душі і з’єднання її з раціональною. Ідея філософа полягала в подоланні духовного розладу. Спочатку слід зрозуміти себе, потім – світ. Але як це можна зробити? У Сократа був свій особливий метод: навідні запитання. Найбільш яскраво цей метод відображено в “Державі” Платона. Сократ, як головний герой твору, веде бесіди із софістами, приводячи їх до потрібних висновків шляхом позначення проблем і застосування навідних питань.
Філософський раціоналізм епохи Просвітництва
Просвітництво – це одна з найбільш дивних і прекрасних епох в історії людства. Віра в прогрес і пізнання була основною рушійною силою ідейно-світоглядного руху, реалізованого французькими просвітителями XVII-XVIII ст.
Особливістю раціоналізму в часи представленої епохи було посилення критики релігійних ідеологій. Все більше мислителів стали підносити розум і визнавати нікчемність віри. При цьому питання науки та філософії в ті часи не були єдиними. Чимала увага приділялася соціокультурних проблем. Це, в свою чергу, готувало ґрунт для соціалістичних ідей.
Научіння народу користування можливостями свого розуму – саме це завдання вважалася пріоритетною для філософів епохи Просвітництва. На питання про те, що таке раціоналізм, відповідали багато уми того часу. Це Вольтер, Руссо, Дідро, Монтеск’є та багато інших.
Теорія раціоналізму Декарта
Відштовхуючись від основ, залишених Сократом, мислителі XVII-XVIII століть закріпили вихідну установку: “Май мужність користуватися своїм розумом”. Ця установка стала поштовхом для формування своїх ідей Рене Декартом – французьким математиком і філософом першої половини XVII століття.
Декарт вважав, що всяке знання повинне піддаватися перевірці за допомогою природного “світла розуму”. Ніщо не можна приймати на віру. Будь-яка гіпотеза має бути піддана ретельному розумового аналізу. Прийнято вважати, що саме французькі просвітителі підготували грунт для ідей раціоналізму.
Cogito ergo sum
“Мислю, отже, існую”. Це знамените судження стало “візитною карткою” Декарта. Воно найбільш точно відображає основний принцип раціоналізму: умопостигаемое переважає над чуттєвим. У центрі поглядів Декарта стоїть людина, наділена здатністю мислити. Однак самосвідомість поки не має автономії. Філософ, який жив у XVII столітті, просто не може відмовитися від теологічної концепції існування світу. Простіше кажучи, Декарт не відкидає Бога: на його думку, Бог – це могутній розум, що вклав в людину світло розуму. Самосвідомість відкрито Богу, і воно само виступає джерелом істинні. Тут у філософа формується замкнене коло – якась метафізичну нескінченність. Всяке існування, на думку Декарта, є джерелом самосвідомості. У свою чергу, здатність пізнавати себе забезпечується Богом.
Мисляча субстанція
Біля витоків філософії Декарта стоїть людина. Згідно поглядам філософа, людина – це мисляча річ”. Саме одна конкретна особистість здатна дійти до істини. Філософ не вірив у силу суспільного пізнання, оскільки сукупність різних умов, на його думку, не може бути джерелом раціонального прогресу.
Людина у Декарта – це річ сумнівається, заперечує, що знає, любляча, відчуває й ненавидить. Велика кількість всіх цих якостей і сприяє розумному початку. Причому найважливішим якістю мислитель вважає сумнів. Саме воно волає до розумного початку, пошуку істини.
Чималу роль у пізнанні відіграє і гармонійне поєднання ірраціонального та раціонального. Однак перед тим як довіритися органам почуттів, необхідно досліджувати творчі можливості власного інтелекту.
Дуалізм Декарта
Не можна вичерпно відповісти на питання про те, що таке раціоналізм Декарта, не торкнувшись проблему дуалізму. Згідно з положеннями знаменитого мислителя, в людині поєднуються і взаємодіють дві незалежні субстанції: матерія і дух. Матерія – це тіло, що складається з безлічі корпускул – атомических частинок. Декарт, на відміну від атомістів, вважає частинки безкінечно подільними, суцільно які заповнюють простір. В матерії спочиває душа, вона ж дух і розум. Декарт називав дух мислячою субстанцією – Cogito.
Світ зобов’язаний своїм происхождениям саме корпускулам – частинок, що перебувають у нескінченному вихровому русі. Пустоти по Декарту не існує, а тому корпускули повністю заповнюють простір. Душа також складається з частинок, але куди більш дрібних і складних. З усього цього можна зробити висновок про переважну матеріалізмі в поглядах Декарта.
Таким чином, Рене Декарт значно ускладнив концепцію раціоналізму у філософії. Це не просто пріоритет пізнання, а об’ємна, ускладнена теологічним елементом структура. До того ж філософ показував можливості своєї методології на практиці – на прикладі фізики, математики, космогонії та інших точних наук.
Раціоналізм Спінози
Бенедикт Спіноза став послідовником філософії Декарта. Його концепції відрізняються куди більш струнким, логічним і систематичним викладом. Спіноза спробував відповісти на багато питань, позначені Декартом. Наприклад, питання про Бога він відніс до філософських. “Бог існує, але лише в рамках філософії” – саме це висловлювання викликало три століття тому агресивну реакцію з боку церкви.
Філософія Спінози викладена логічно, але це не робить її загальнодоступної для розуміння. Багато сучасники Бенедикта визнавали, що його раціоналізм важкодоступний для аналізу. Гете і зовсім зізнавався, що так і не зміг зрозуміти, що ж хотів донести Спіноза. Є лише один вчений, по-справжньому заинтересовавшейся концепціями знаменитого мислителя епохи Просвітництва. Цією людиною був Альберт Ейнштейн.
І все ж, що такого загадкового і незрозумілого міститься в працях Спінози? Щоб відповісти на це питання, слід відкрити головне твір вченого – трактат “Етика”. Ядром філософської системи мислителя є поняття матеріальної субстанції. Цієї категорії слід приділити трохи уваги.
Субстанція Спінози
Що таке раціоналізм у розумінні Бенедикта Спінози? Відповідь на це питання криється у вченні про матеріальної субстанції. На відміну від Декарта, Спіноза визнавав лише єдину субстанцію – не здатна до створення, зміни або знищення. Субстанція вічна і нескінченна. Вона є Бог. Бог Спінози нічим не відрізняється від природи: він не здатний ставити мети і не володіє свободою волі. При цьому субстанція, вона ж Бог, що володіє рядом особливостей, незмінних атрибутів. Спіноза говорить про двох основних: мисленні і протягом. Ці категорії можна пізнати. Більш того, мислення є не що інше, як основна складова раціоналізму. Будь-який прояв природи Спіноза вважає причинно обумовленим. Певних причин підпорядковується і поведінку людини.
Філософ виділяє три види пізнання: чуттєве, розумне і інтуїтивне. Почуття становлять нижчу категорію в системі раціоналізму. Сюди входять емоції і найпростіші потреби. Розум є основною категорією. З його допомогою можна пізнавати нескінченні модуси спокою і руху, протягу і мислення. Найвищим видом пізнання вважається інтуїція. Це доступна не всім людям, майже релігійна категорія.
Таким чином, вся основа раціоналізму Спінози базується на понятті субстанції. Поняття це діалектично, а тому важко для розуміння.
Раціоналізм Канта
У німецькій філософії розглянуте поняття набуло специфічний характер. Значною мірою цьому посприяв Іммануїл Кант. Починаючи як мислитель, що дотримується традиційних поглядів, Кант зміг вийти із звичних рамок мислення і надати зовсім інше значення багатьом філософським категоріям, в тому числі і раціоналізму.
Нове значення розглянута категорія набула з моменту з’єднання з поняттям емпіризму. В результаті утворився трансцендентальний ідеалізм – одне з найбільш важливих і суперечливих понять у світовій філософії. Кант сперечався з рационалистами. Він вважав, що чистий розум повинен перейти через себе. Лише в цьому випадку він отримає стимул до розвитку. На думку німецького філософа, потрібно пізнавати Бога, свободи, безсмертя душі та інші складні поняття. Безумовно, ніякого результату тут не буде. Однак сам факт пізнання настільки незвичайних категорій вказує на розвиток розуму.
Кант критикував раціоналістів за нехтування дослідами, а эмпириков – за небажання задіяти розум. Знаменитий німецький філософ вніс чималу лепту в загальний розвиток філософії: він вперше спробував “примирити” дві протиборчі школи, знайти якийсь компроміс.
Раціоналізм у працях Лейбніца
Эмпирики стверджували, що в розумі немає нічого такого, що раніше не існувало б у відчутті. Саксонський філософ Готфрід Лейбніц видозмінює це положення: на його думку, в розумі немає нічого такого, що раніше не було б у відчутті, за винятком самого розуму. По Лейбницу, душа народжена сама собі. Інтелект же і пізнавальна діяльність є категоріями, що передують досвіду.
Є лише два типи істин: істина факту і істина розуму. Факт протилежний логічно осмисленим, перевіреним категорій. Істину ж розуму філософ протиставляє немислимим логічно поняттями. Сукупність істин ґрунтується на принципах тотожності, виключення третього елемента і відсутність протиріччя.
Раціоналізм Поппера
Карл Поппер, австрійський філософ XX століття, став одним з останніх мислителів, які намагалися осмислити проблему раціоналізму. Всю його позицію можна охарактеризувати його ж цитатою: “Я можу помилятися, а ви можете бути праві; зробивши зусилля, можливо, ми наблизимося до істини”.
Критичний раціоналізм Поппера являє собою спробу відокремити наукове знання від ненаукового. Для цього австрійський вчений ввів принцип фальсификационизма, згідно з яким теорія вважається обґрунтованою лише у тому випадку, якщо її можна довести або спростувати з допомогою експерименту. На сьогоднішній день концепція Поппера застосовується в безлічі сфер.
