Що таке мцирі? Під такою назвою М. Ю. Лермонтовим була написана романтична поема, яку опублікували в 1840 році. За життя поета було видано його єдина збірка «Вірші М. Ю. Лермонтова». Про те, чому присвячено цей твір, а також про те, як звучить переклад «мцирі» з грузинської мови, буде розказано в статті.
Трагічна історія
Перш ніж перейти до розгляду значення слова «мцирі», розглянемо події, які лягли в основу сюжету поеми Лермонтова. Це трагічна історія горського хлопчика, взятого в полон російським генералом. Генерал узяв дитину з собою в Росію, але по дорозі той захворів.
По шляху проходження знаходився монастир, монахи якого, пошкодувавши маленького бранця, залишили його жити у себе в обителі. Там і пройшло його дорослішання. Так юнак виявився приреченим на муки вдалині про батьківщини, «далеко від сонячного світла». Таке існування сприймалося їм як життя в тюремних оковах.
Хлопчика не відпускала туга за рідними місцями. Але поступово він ніби став звикати до «полоні». Він освоїв чужу мову і був готовий прийняти нові традиції. Йому здавалося, що він вже став своїм на чужині. Юнака охрестили і стали готувати до прийняття чернечих обітів. Ім’я хлопчика було Мцирі. Переклад з грузинської цього слова ми і розглянемо нижче.
Подвійне значення
მწირი – так пишеться це слово грузинською мовою. Як воно перекладається на російську? Мцирі – «послушник монастиря», тобто чернець, який не покликаний до служіння. Але існує два відтінки тлумачення.
У другому мцирі – «відлюдник», а також «чужоземець, чужинець». Тобто людина, який був привезений насильно або прибув добровільно з інших земель, самотній, без рідних і близьких.
Таким чином, ім’я, вибране М. Ю. Лермонтовим для свого героя, як не можна краще характеризує його стан, описаний у творі великого російського поета.
Однак на прийнятті юнаків чернечих обітів поема не закінчується. Далі поговоримо про те, що такого з Мцирі сталося далі.
Душевний порив
І ось в той момент, коли Мцирі вже був готовий стати ченцем, у свідомості 17-річного юнака виникає досі невідомий йому потужний душевний порив. Цей внутрішній поштовх спонукає його прийняти рішення про втечу. Скориставшись слушним моментом, юнак здійснює втечу з обителі.
При цьому він сам не знає, куди саме він біжить. При цьому юнак відчуває невідоме йому відчуття вільного життя. Воно повертає Мцирі те, що, як здавалося, було назавжди відібране у нього неволею – це пам’ять дитячих років. В його замутнених до цього спогадах спливає рідну мову, рідний аул, улюблені особи – батька, братів, сестер.
На волі
Час, проведений героєм поеми «Мцирі» на свободі, було дуже коротким – всього лише три дні. Але ці дні були для юнака досить значними і зіграли велику роль для його світосприйняття. По суті, за такий нетривалий термін можна побачити мало.
Герой милується могутньою красою природи Кавказу, він зустрічає прекрасну молоду грузинку, набирає воду в глечик з вируючого потоку, йому доводиться битися з могутнім звіром – барсом.
Вся ця низка подій є лише зборами крихітних епізодів. Але враження, отримане юнаків таке, що він ніби проживає велике життя.
Тим часом за втікачем споряджають погоню, не дала результатів. Зовсім випадково його знаходять лежить в несвідомому стані в околицях монастиря, в степу.
Сповідь про трьох днях
Перебуваючи в монастирі, Мцирі приходить до тями. Він страшенно виснажений, але, незважаючи на це, зовсім не торкається до їжі. Будучи пригніченим тим, що провалилася спроба втечі, він свідомо прагне до наближення своєї кончини.
Розпитування монастирської братії ні до чого не призводять, юнак зберігає мовчання. Але все ж шлях до бунтівної душі вдається знайти одному з ієромонахів, старим чернець, який хрестив Мцирі. Бачачи, що його підопічний може померти з дня на день, він хоче сповідувати його.
Юнак розповідає про проведених на волі трьох днів яскраво і жваво. Він повідомляє сповідникові, що якби міг, то проміняв два життя в полоні на одну вільну, і питає діда, навіщо він врятував йому життя. Адже вона угрюма і самотня, як у листка, відірваного грозою. Він виріс в похмурих монастирських стінах, «душею дитя, долею чернець», і нікому не міг сказати священних для кожного слів «мати» і «батько». Продовжуючи розбирати питання про те, що таке «мцирі», поговоримо про подальшу долю героя.
Тяжкість клятвопорушення
Мцирі не відчуває жалю з приводу свого вчинку. Його лише засмучує думка про те, що йому судилося померти в чужій землі в становищі раба і сироти. А також на душі лежить камінь, так як він не зміг витримати вірності даної самому собі клятви.
Адже ще в отроцтві Мцирі пообіцяв, що втече з монастиря рано чи пізно, що відшукає у що б то не стало стежку в рідні краї. Він зробив все можливе, щоб досягти заповітної мети – йшов, біг, дерся, йшов, здавалося б, на схід. Однак у результаті зроблено великий круг, юнак повернувся назад, у те саме місце, звідки почав свій втечу.
Він знову опинився в оточенні не то ворогів, чи то друзів. У нього двояке ставлення до оточуючим його людям. З одного боку, вони виходили його, врятували від загибелі, готували до майбутнього життя благочестивого ченця. Але з іншого – це представники іншої, чужої йому культури. Мцирі ніяк не може прийняти монастир як свій будинок. Він робить ченцеві зізнання про те, що в його душі завжди жила одна полум’яна пристрасть – це прагнення до вільного життя.
Герой не зломлений
На закінчення розповіді про те, що таке «мцирі», хочеться відзначити, що, незважаючи на те, що доля героя зображена трагічна, він до кінця залишився гордим і сміливим, волелюбною людиною. Вже на смертному одрі він наприкінці своєї сповіді просить про те, щоб його перенесли в затишний куточок, що знаходиться в саду монастиря.
Перед смертю він хоче побачити гірські вершини свого рідного краю, якого йому не судилося досягти. У своїх останніх словах він висловив думку про те, що піде в інший світ, хоча і думаючи про свою нещасливу долю, але при цьому нікого не буде проклинати.
На перший погляд може здатися, що ці слова належать людині, зломленому важкою долею. Проте в кінці фрази «І нікого не прокляну!» стоїть знак оклику, з чого можна зробити висновок про романтичної спрямованості героя поеми «Мцирі», якого охоплює шаленство в його благородній пристрасті – дістатися до рідних місць.
На думку критиків, тут проглядається переконаність Мцирі в тому, що, всупереч його загибелі в монастирі, всупереч тому, що він не зміг втілити в життя свою світлу мрію – повернутися на батьківщину предків, ця мета буде їм досягнута. Бути може в іншому, більш прекрасному світі, вже за порогом смерті.
Поема була високо оцінена критиками. Так, наприклад, за словами Бєлінського, її героя характеризує душа вогняна, а також могутній дух, велетенська натура.
