Історія сімейного освіти, або «Ми всі вчилися потроху…»
Домашня підготовка з різних предметів – давня традиція російського суспільства дорадянського періоду, що прийшла з Візантії разом з християнством. Вивчали тоді церковні книги: Псалтир, Часослов, Євангеліє.
У Петровську епоху широкого поширення академічної освіти ініціювало прагнення до освіченості в різних колах суспільства. В якості вчителів і гувернерів залучалися іноземці. Ціла серія сатиричних творів, висміюють принципи провінційного виховання, розкриває убозтво і недалекість дрібнопомісного дворянства і найманих їм «педагогів». Тим не менш в якості вчителів могли виступати й дуже талановиті люди, як байкар Крилов або поет Жуковський (дитячий наставник імператора Олександра II).
В цілому домашнє навчання дітей мало завданням прищепити манери, дати початкові знання в математиці, письмі та іноземними мовами, навчити виразу своїх думок (усного та письмового), тобто підготувати до наступної ступені отримання знань – академічної.
Освіта в родині в свій час отримали багато відомі люди Росії: Пушкін, Бунін і навіть більш близькі до сучасної епохи, наприклад фізик Гінзбург, основоположник космонавтики Ціолковський, конструктор Корольов, маршал Рокоссовський, творець водневої бомби Цукрів.
У радянський період вчити дітей можна було тільки в школах. Це дозволяло державі регулювати виховний процес підростаючого покоління.
