В античній літературі
Монолог – це уривок ліричного або епічного характеру. Він перериває, відволікає читача, перемикає його на роздуми. Монолог з’явився ще в Античності. Не дивно, адже першими драматургічними авторами є саме древні греки.
Нерідко монолог в античній драмі представляв собою міркування на тему, яка не мала відношення до основного дії. У комедіях Арістофана, наприклад, хор час від часу звертається до глядачів – розповідає про події, про які інакше на сцені розповісти не можна. Аристотель називав монолог важливою складовою драми. Однак серед інших її елементів відводив цій формі висловлювання останнє місце.
Види
У XVI-XVII століттях монолог у п’єсах грав вже більш важливу роль. Він допомагав розкрити характер героя, іноді приносив у сюжет деяку гостроту. У творах монологи зустрічаються наступних видів:
- Апарт. Персонаж вимовляє кілька слів в бік, тим самим розкриває свій внутрішній стан.
- Станси. Герой виголошує довгу поетичну мову.
- Потік свідомості. Цей тип монологу являє собою думки персонажа, які не вимагають очевидною логіки, не мають чіткого літературного побудови.
- Авторське слово. Звернення автора до читача через одного з героїв.
- Діалог на самоті. Міркування персонажа з іншим чинним особою, яка його не чує.
