Сьогодні розглянемо вираз: «Що написано пером, не вирубаєш сокирою». Його минуле і справжнє життя. І подумаємо над тим, як змінили високі технології долю слова.
Історія
Раніше, коли ще друкарства не існувало, процес виробництва книги був дуже трудомістким, і писарі сильно страждали. Так як книги були рідкісним товаром, то, відповідно, їх цінність була значно вище сьогоднішньої. Хоча деякі книголюби можуть не погодитися і вказати на часом космічні ціни в магазинах. Все це так, але цінність стародавніх книг перевершує навіть найсміливіші фантазії.
Іншими словами, коли люди тільки почали користуватися писемністю, то цінність слова, зафіксованої на папері, була висока. Коли ж Йоганн Гутенберг здійснив революцію і відкрив книгодрукування, то виникнення книги з дива перетворилося в технологічний процес. Але, правда, масово доступна друкована продукція стала лише в XVI столітті, якщо говорити про європу, а в Росії в той час тільки вийшла перша друкована книга, називалася книга «Апостол», її готували довго і копітко. Як ми знаємо з підручників історії, грамотна людина зустрічався в Росії рідко аж до XX століття, коли Радянська Росія оголосила рішучу війну безграмотності. Тому книги і не могли поширюватися легко й вільно, як у Європі, де освічених людей було значно більше. І, якби не необхідність індустріалізації, то ніхто б і не перейнявся проблемою грамотності населення країни.
Читач думає, напевно, що ми сильно відхилилися від теми, але ні, все це безпосередньо стосується прислів’я «написано пером – не вирубаєш сокирою». Бо дає зрозуміти, яку роль відігравало друковане слово в нашому царстві-державі.
Значення
Джерела кажуть, що основний зміст зводиться до істини: якщо що-то придбало популярність в написаному вигляді, то виправити вже нічого не можна. З цього, до речі, можна отримати певний моральний висновок: якщо людина не впевнений, то йому краще нічого не підписувати, бо паперу з підписом мають, як правило, юридичну цінність, тоді як усні домовленості такої сили не мають. Тому треба бути вкрай уважним. Так що повага до висловом «Що написано пером, не вирубаєш сокирою» люди зберігають і в наші дні, визнаючи за підписаними паперами майже реальну силу, хоч вона і часом здається несправедливою, абстрактної і дурною.
Ділові відносини
Насправді, чорнило, ручки та папір дозволяють організовувати спільне людське буття. Уявімо, що немає ніяких договорів, і ми покладаємося тільки на чесне слово тієї сторони. Адже почнеться справжня анархія, тому що багато людей із задоволенням поміняли б умови угоди, адже ринок, як і життя, вкрай мінливий. Але ні, так робити не можна, бо контракт вже підписаний, а сторони вдарили по руках. У такому випадку вираз «Що написано пером, не вирубаєш сокирою» стоїть на сторожі наших інтересів, а набула бюрократія – це лише зворотний бік процесу. Керівник великої країни не може за всім особисто простежити, от і виникають різноманітні явища, які нікому не подобаються, але зробити з ними рішуче нічого не можна. Досвід Китаю нас у цьому переконує.
Знецінення слів в цифрову епоху
З одного боку, добре, що люди, завдяки інтернету, отримали доступ до класики та інших книг у публічних мережевих бібліотеках, а з іншого – різні сервіси та соцмережі стрімко знецінюють значення слів. Тепер їх тоннами кидають на вітер, і вони нічого не коштують. Будь-який, у кого є вихід в інтернет, може поділитися своїми думками зі світом. Мережа надає широкі можливості для публікації різних опусів. Причому є статистика, що різні фанфіки читають охочіше, ніж купують книги у серйозних книжкових магазинах. Іншими словами, Мережа виступає реальною альтернативою видавництвам, які не хочуть публікувати невідомих авторів, так як вони не гарантують прибутку. У свою чергу, мережеві автори не горять бажанням перетворювати творчість в професію і вбудовуватися в конвеєр з виробництва текстів.
Але є і хороша новина. Все ще вірно твердження, що справжня література – це та, яка опублікована у видавництві на паперовому носії. Хоча і це ненадійний критерій: не все, що вийшло у світло, можна вважати літературою у високому сенсі слова. Але залишимо суперечки з цього питання, бо вони нескінченні і глибоко суб’єктивні. В контексті нашої теми важливо тільки те, що стійкий оборот «Що написано пером, не вирубаєш сокирою», сенс якого ми розбираємо, все ще актуальний не тільки для юридичних операцій, але і для російської словесності.
Професійним письменником може вважатися лише той, чиї книги публікуються, і людина живе літературною працею. А всі інші потрапляють в категорію любителів. Вони лише мріють про те, щоб про них дізналася публіка. Хоча, що стосується популярності, часом в мережевих авторів велика аудиторія, ніж у тих, хто вважається серйозним письменником. Тому про життя сучасної приказки «Що написано пером, не вирубаєш сокирою» не можна сказати нічого певного, але «Пацієнт швидше живий, ніж мертвий».
