Повстання Чехословацького корпусу навесні 1918 року поруч істориків прийнято вважати початком братовбивчої Громадянської війни. Опинилися в складній політичній ситуації на території іншої держави, керівники величезної військової угруповання змушені були приймати рішення під дією ряду впливових політичних сил того часу.
Передумови утворення Чехословацького корпусу
Історія освіти Чехословацького корпусу, повстання якого наприкінці весни 1918 року стало сигналом до початку Громадянської війни на території Російської держави, до теперішнього часу викликає чимало суперечок серед вчених-істориків не тільки в Росії. Опинившись у непростих політичних умовах і мріючи продовжити боротьбу за визволення своєї батьківщини, вони виявилися «розмінною монетою» політичних сил не тільки Росії, але і воюючої Європи.
Що послужило передумовами створення корпусу? Перш за все, активізація визвольної боротьби проти Австро-Угорщини, у чиїй владі знаходилися землі чехів і словаків, які мріють про створення власної держави. Його створення відносять до початку Першої світової війни, коли на території Росії проживало велика кількість чеських і словацьких мігрантів, які мріяли про створення своєї держави на споконвічних територіях, що належать цим народам і перебувають під гнітом Австро-Угорщини.
Освіта Чеської дружини
Враховуючи ці патріотичні настрої братів-слов’ян, уряд Росії, йдучи назустріч численним зверненням на ім’я імператора Миколи II, зокрема, створеного в Києві «Чеському національному комітету», 30.07.1914 р. приймає рішення про створення Чеської дружини. Вона стала попередницею Чехословацького корпусу, повстання якого відбулося через чотири роки.
Це рішення з піднесенням було прийнято чеськими колоністами. Вже 28.09.1914 р. було проведено освячення прапора, і в жовтні дружина у складі 3-ї армії під командуванням генерала Радко-Дмитрієва бере участь у битві за Східну Галичину. Дружина входила до складу російських військ і практично всі командні посади в ній займали російські офіцери.
Поповнення Чеської дружини за рахунок військовополонених
У травні 1915 року Верховний Головнокомандуючий Великий князь Микола дав свою згоду на поповнення рядів Чеської дружини за рахунок військовополонених і перебіжчиків з числа чехів і словаків, які в масовому порядку здавалися російської армії. До кінця 1915 року формується полк, що носить ім’я Яна Гуса. Він налічував понад 2100 військовослужбовців. У 1916 році вже сформована бригада, що складається з трьох полків, чисельністю понад 3500 осіб.
Утворення Чехословацької національної Ради
Однак союзники Росії не могли змиритися з тим, що її авторитет у питанні створення Чехословацької держави зростає. Ліберальна інтелігенція з числа чехів і словаків у Парижі створює Чехословацький національний Рада. Його очолили Томаш Масарик, який згодом став першим президентом Чехословаччини, Едвард Бенеш, згодом другий президент, Мілан Штефаника, вчений-астроном, генерал французької армії, і Йозеф Дюрих.
Метою стає створення держави Чехословаччина. Для цього вони намагалися добитися дозволу Антанти на формування власної армії, формально підпорядкувавши Раді всі військові формування, що діють проти держав, які воювали з Антантою на всіх фронтах. До їх складу формально входили і частини, що воювали на стороні Росії.
Положення чехословаків після Жовтневого перевороту
Після лютневої революції Тимчасовий уряд не змінив свого ставлення до чехословацьким військовослужбовцям. Після Жовтневого повстання чехословацький корпус опинився в складному становищі. Політика більшовиків, які прагнули укласти мир з державами Троїстого союзу, не влаштовувала чехословаків, які прагнули продовжити війну з метою звільнити територію своєї батьківщини. Вони виступають з підтримкою Тимчасового уряду, який ратує за війну до переможного кінця.
Виступ чехословацького корпусу проти Рад у Києві
З Радами було укладено договір, куди були включені пункти, згідно з якими, чехословацькі частини зобов’язувались не втручатися у внутрішні справи країни на стороні будь-якої партії і продовжувати військові дії проти австро-германців. Невелика частина солдатів Чехословацького корпусу повстання у Петрограді підтримала і перейшла на бік більшовиків. Решта були переправлені з Полтави до Києва, де разом з юнкерами військових училищ взяли участь у вуличних боях проти солдатів і робочих Рад міста Києва.
Але надалі керівництво Чехословацького корпусу не бажав псувати відносини з Радянським урядом, тому військові намагалися не вступати у внутрішньополітичні конфлікти. Саме тому вони не взяли участь у захисті Центральної ради від наступаючих загонів Рад. Але недовіра зростала день від дня, що в підсумку призвело до повстання Чехословацького корпусу в травні 1918 р.
Визнання корпусу частиною французької армії
Бачачи складне становище чехословацького корпусу в Росії, ЧСНС в Парижі виступила перед французьким урядом з проханням визнати її іноземним союзницьким військовим підрозділом на території Росії. Президент Франції Пуанкаре в грудні 1917 року визнає Чехословацький корпус частиною французької армії.
Після того, як у Києві була встановлена Радянська влада, Чехословацький корпус отримав запевнення, що уряд Радянської Росії не має заперечень проти його відправки на батьківщину. Щоб туди потрапити, було два шляхи. Перший – через Архангельськ і Мурманськ, але його чехословаки відхилили побоювання бути атакованими німецькими підводними човнами.
Другий – через Далекий Схід. Саме цим шляхом було прийнято рішення відправляти іноземних легіонерів. Про це було підписано угоду між урядом Рад та представниками ЧСНС. Завдання було не з простих – переправити через всю країну необхідно було приблизно від 35 до 42 тисяч чоловік.
Передумови конфлікту
Основною передумовою заколоту Чехословацького корпусу була напружена обстановка навколо цього військового підрозділу. Знаходження величезного збройного з’єднання посередині Росії було вигідно багатьом. Царська армія перестала існувати. На Дону повним ходом йшло формування Білої армії. Робилися спроби створення Червоної армії. Єдиною бойовою одиницею був корпус легіонерів, і перетягнути його на свою сторону намагалися і червоні, і білі.
Не особливо бажали швидкого виводу корпуса і країни Антанти, намагаючись через чехословаків вплинути на хід подій. Особливо були зацікавлені в швидкому виведенні корпусу країни Троїстого союзу, так як вони розуміли, що, прибувши в Європу, це військове з’єднання виступить проти них. Все це стало свого роду передумовами заколоту Чехословацького корпусу.
Напружені, якщо не сказати ворожі стосунки склалися між ЧСНС, що повністю перебуває під владою французів, і більшовиками, які не довіряли легіонерам, пам’ятаючи їх підтримку тимчасового уряду, тим самим отримавши у себе в тилу бомбу уповільненої дії, у вигляді збройних легіонерів.
Напруга і недовіра затягувало процес роззброєння. Німецький уряд висунуло ультиматум, в якому вимагав повернення всіх військовополонених з Сибіру в західну і центральну частину Росії. Поради припиняють просування легіонерів, це стало причиною повстання Чехословацького корпусу.
Початок повстання
Початком заколоту став побутовий випадок. Сварка між полоненими угорцями і чехословаками, які влаштували самосуд над колишніми союзниками з-за травми легіонера, нанесеної по необережності. Влада Челябінська, де це сталося, заарештували кілька учасників розправи. Це було сприйнято як бажання влади зупинити евакуацію, в результаті повстання Чехословацького корпусу. На проведеному в Челябінську з’їзді Чехословацького корпусу приймається рішення порвати з більшовиками і не здавати зброю.
У свою чергу, більшовики зажадали повної здачі зброї. У Москві арештовуються представники ЧСНС, які звертаються до співвітчизників з розпорядженням про повне роззброєння, але було вже пізно. При спробі червоноармійців роззброїти легіонерів на декількох станціях, вони надали відкритий опір.
Так як регулярна армія більшовиків тільки створювалася, то захистити Радянську владу було практично нікому. Були взяті Челябінськ, Іркутськ, Златоуст. По всьому Транссибу чинився жорсткий опір частинам Червоної армії і захоплені міста Петропавловськ, Курган, Омськ, Томськ, розбиті частини Червоної армії недалеко від Самари, пробитий шлях через Волгу.
На всьому протязі залізниці в містах створювалися тимчасові антибільшовицькі уряду, зі своїми арміями. У Самарі армії Комуча, в Омську – тимчасовий Сибірський уряд, під прапори якого вставали всі незадоволені владою Рад. Але зазнавши ряд нищівних поразок Червоної армії і під її натиском, загони Білої армії та Чехословацького корпусу змушені були залишати зайняті міста.
Підсумки повстання Чехословацького корпусу
Поступово навантажуючи награбованим добром ешелони, чехословацькі легіонери відчували бажання припинити військові дії і скоріше забратися геть. До осені 1918 року вони стали йти все далі в тил, не бажаючи воювати, беручи участь в охоронних і каральних операціях. Звірства легіонерів навіть перевершували розправи колчаківських загонів. Це стан посилило звістка про утворення Чехословаччини. Понад 300 складів, набитих награбованим добром, повільно просувалися в бік Владивостока.
Відступаючі війська Колчака йшли вздовж залізниці, по бруду і снігу, так як всі ешелони, в тому числі і ешелон з золотим запасом, були захоплені белочехами, і вони захищали їх зі зброєю в руках. З восьми ешелонів Верховного правителя йому залишили один вагон, який вирушав після проходження всіх складів і тижнями простоював на запасних коліях. У січні 1920 р. Колчак був переданий «братушками» більшовикам в обмін на угоду про виїзд чеських легіонерів.
Відправка тривала майже рік, з грудня 1918 р. по листопад 1919 р. Для цього було задіяно 42 корабля, на яких були переправлені в Європу 72600 людина. Більше 4-х тисяч чехословаків знайшли спокій на руській землі.
