Війни Російської держави
З дванадцятого століття правителі Російської держави спрямовували свої погляди в бік холодній Швеції, близькою Литви та Казанського ханства, що утворився в Середньому Поволжі в результаті розпаду Золотої Орди.
Російсько-шведські конфлікти почалися після спроби шведів захопити Ладогу в ході напівлегендарного Першого шведського хрестового походу в 1141-1164 роках. Карельські війська здійснили похід на столицю Сігтуну. Наступний похід шведів на Русь теж закінчився невдачею: війська були розгромлені в 1240 році Олександром Невським. У ході третього військового походу (1293-1295 роки) шведи захопили частину Карельського перешийка. Конфлікти тривали: Шведсько-новгородський війна (1311-1323 роки), Четвертий шведський хрестовий похід (1348-1349 роки), незначні сутички біля кордону (1375-1349 роки), Російсько-шведська війна (1479-1482, 1495-1497, 1554-1557, 1590-1595, 1614-1627 і так далі).
Між Литвою і окремими руськими князівствами військові конфлікти особливо часто траплялися з тринадцятого по п’ятнадцятий століття. Спочатку це був захист Російською державою своїх кордонів, але надалі походи придбали загарбницький характер. Після утворення Речі Посполитої сутички з Литвою розглядаються в рамках російсько-польських воєн. Що стосується Казані, над нею неодноразово встановлювався російський протекторат, з перемінним успіхом велися воєнні дії. Казанське царство було завойоване Іваном Грозним в 1552 році для розширення території.
