Твори Гоголя охоплюють 40-е роки XIX століття — час чиновницького свавілля, час жорстокої експлуатації безправного і пригнобленого народу. Він, перший в російській літературі, зважився відкрито висміяти бюрократів і чиновників. Його перу належить кілька творів, в яких хабарництво і підлабузництво стало центральною темою, — поема «Мертві душі», повісті «Ніс» і «Шинель», комедія «Ревізор», про яку й піде мова в цій статті.
Сатира на чиновницьку Русь
«Ревізор» — реалістичний твір, що розкриває світ дрібних і середніх російських чиновників. Про комедії «Ревізор» Гоголь писав, що вирішив зібрати тут «все погане» і посміятися «за одним разом над тим, що діється в Росії. Дія відбувається в маленькому провінційному містечку, мірний плин життя якого підриває звістка про приїзд ревізора. Дізнавшись про майбутній візит інспектора, чиновники направили свої зусилля на дотримання зовнішніх пристойностей. Замість того щоб зайнятися нагальними проблемами міста, вони прибирають вулиці, по якій проїде перевіряючий, знімають мисливський гарапник, що висів на увазі.
Задуманий автором сюжет дозволив розкрити вади, які вразили чиновницьку середу. Комедія знайомить не тільки з повітовими чиновниками, але і з Хлєстаковим, який приїхав з Петербурга, якого всі прийняли за ревізора. Образ чиновників комедії Гоголя розглянемо більш докладно. Почнемо з головного героя комедії – Хлестакова.
«Ревізор»
Головний персонаж комедії – «років двадцяти трьох», «тоненький, худенький», «непоганий зовнішності» молодий чоловік. Хлестаков одягнений не в службову форму – «в партикулярном сукня», з сукна «важливого, аглицкого». По чину він всього-навсього колезький реєстратор, але «по костюму» і «петербурзької фізіономії» його і прийняли «за генерал-губернатора». «Було б що-небудь путнє», зневажає його слуга Осип, «а то ж елистратишка простий». Наївний і порожній улюбленець-дворянчик, пропалюючий гроші свого батька. За висловом слуги, «батюшка надсилає гроші», а Хлестаков «справою не займається», — «в карти грає» так гуляє «по пришпекту».
В образах чиновників у комедії «Ревізор» автор показав повальне хабарництво і казнокрадство, презирство до простого народу і зловживання владою. Хабарник, гравець і кріпосник — Хлестаков не має поняття, що таке добро і зло, і може зробити будь-яку підлість. Слуга голодує, а йому все одно. Хлестаков легко переходить від зарозумілості до приниження, від вихваляння до боягузтва. Він нестримно бреше, а всі бачать в цьому виконання своїх бажань і їх зовсім не бентежить, коли, завравшись, Хлестаков вистачить зайвого. Всіма вчинками героя керує марнославство, для нього найголовніше – пустити пил в очі.
Хлестаков — пустушка «без царя в голові», у якого в думках «незвичайна легкість». Він уособлення порожнечі, тупості і фанфаронства, схожий на порожню посудину, який чим завгодно можна наповнити. Можливо, тому чиновники міста NN і прийняли його за важливу персону. За їх уявленням, саме так і повинен себе вести хабарник-чиновник. У комедії «Ревізор» образ головного героя не тільки один з найбільш яскравих, але і абсолютно новий у літературі. Його прізвище стала номінальною. Нестримне вихваляння і брехня так і називають — «хлестаковщина».
Глава міста NN
Один з головних персонажів – городничий Сквознік-Дмухановскій. На прикладі цього героя автор розкриває «все погане», що характеризує чиновників того часу. Антон Антонович «стурбований» тільки тим, щоб «не пропустити» нічого з того, що саме пливе в руки». На відміну від Хлестакова, городничий хитрий і розважливий у всіх справах. Він відчуває себе в цьому місті повновладним господарем. Хабарництво для нього цілком нормальне явище. За хабар він звільняє сина купчихи від рекрутчини, а замість нього відправляє чоловіка слесарши Пошлепкиной.
Моральних норм для нього не існує: щоб зібрати побільше поборів, — відзначає двічі на рік іменини. Він ходить в храм і впевнений, що «твердий у вірі». Але це не завадило йому покласти гроші для будівництва церкви собі в кишеню, а в звіті написати, що вона «згоріла» ледь «почала будуватися». У спілкуванні з підлеглими городничий грубий і деспотичний. Інакше він веде себе з Хлєстаковим. Йому він постійно догоджає, примудряється «ввернути» йому грошей, каже запобігливо і шанобливо. На прикладі цього героя автор показує хабарництво і чиношанування, типові риси російського чиновника.
Центральні персонажі твору
У комедії «Ревізор» характеристики чиновників показують, що служителів з містечка NN важко назвати чесними людьми, що працюють на славу своєї батьківщини, що, власне, і має бути метою державних службовців. Доглядач училищ заляканий до такої міри, що «кидається» тільки від імені вищестоящого начальника. Лука Лукич зізнається, що «заговори» з ним хто-небудь чином вище», то у нього одразу й душі немає», і «мова завязнул». Хлопів і віддає перевагу вчителям під стать собі – нехай тупий, зате не допускає вільних думок. Якість освіти та навчального процесу його не хвилює – лише б зовні все було пристойно.
Суддя Ляпкін-Тяпкін виробляє всі судові і юридичні процедури в місті. Чудово передає образ чиновників у комедії «Ревізор» і «мовець» прізвище Ляпкін-Тяпкін, і цілком відповідає його ставлення до служби – там все настільки заплутано, просякнуте наклепом і доносами, що судові справи і заглядати не варто. Місце і становище забезпечують Аммосу Федоровичу владу в місті. Він може не тільки вільно триматися з городничим, але і оскаржувати його думку. Тим більше він найрозумніший у місті — прочитав за все життя кілька книг. Його улюблене заняття – полювання, їй він приділяє не тільки весь свій час, бере відкрито хабара, але і ставить себе в приклад: «Я беру хабарі. Але чим? Цуценятами. Це ж зовсім інша справа». Багаторічні хабара і тяганина – такий суд у місті NN.
Чиновники міста NN
Є ще кілька яскравих героїв в комедії «Ревізор». Характеристика чиновників допоможе зрозуміти, що і другорядні персонажі не менш цікаві. «Товстий» і «неповороткий» попечитель богоугодних закладів – проноза і шахрай. Артемій Пилипович не дбає ні про заклад, ввіреному йому, ні про хворих. Суниця махнув рукою на лікарні: «Якщо одужають, то і так видужають, якщо помре, то і так помре». Головним його «талантом» є доноси. Уявному ревізорові він доносить на своїх колег.
Поштмейстер Шпекін займається цілком «нешкідливим» справою – читає чужі листи, але не бачить в цьому нічого поганого: «Люблю дізнатися, що на світлі нового». Простодушний і наївний чоловік, через листи він дивиться на світ, якого ніколи не бачив. Саме Шпекін з’ясовує першим, що Хлестаков не той, за кого його приймають.
Міські поміщики Бобчинський і Добчинський – міські пліткарі, вони живуть тільки заради того, щоб всім підряд розповідати про що-небудь. Як писав автор, ці персонажі страждають «коростою мови», «кажуть скороговоркою» і «допомагають жестами і руками». Саме вони переконали всіх у місті NN, що Хлестаков і є перевіряючий.
Пристав Уховертов, поліцейські Держиморда і Свистунов тільки підкреслюють характер того, що відбувається, і уособлюють собою грубе свавілля, беззаконня та пияцтво, що панують у місті.
Сатира у комедії Гоголя
Описуючи світ хабарників і казнокрадів, автор використовує художні прийоми, за допомогою яких йому вдалося створити яскраві незабутні образи. На перших же сторінках твору читач, прочитавши прізвища повітового лікаря і приватного пристава, вже має уявлення про них. Крім прийомів сатиричного зображення чиновників у комедії «Ревізор», автор дав критичні характеристики своїм героям, які допомагають зрозуміти персонажів. Наприклад, городничий «хабарник, а веде себе солідно»; Хлестаков «без царя в голові»; поштмейстер «простодушний до наївності».
Яскраві характеристики і викриття пороків чиновників у комедії «Ревізор» дано і в листах Хлестакова до свого приятеля. Він відверто називає, наприклад, Суницю «свинею в ярмулці». Основним художнім прийомом автора є гіпербола. Як приклад, тут можна назвати лекаря Гибнера, який не може навіть спілкуватися з хворими, бо не знає досконало російську мову. Гиперболична і сама фабула, але в міру розвитку сюжету, гіпербола змінюється гротеском. Хапаються за Хлестакова, як за рятівну соломинку, чиновники не можуть оцінити всю абсурдність того, що відбувається, і нагромождают недоладності одну на іншу.
Розв’язка настає швидко: лист Хлестакова дає всьому просте пояснення. Далі, автор використовує прийом, який став дуже популярним і показує, що дія комедії виходить за межі сцени і, насправді, переноситься на неосяжні російські простори — герой звертається зі сцени до залу: «Чому смієтеся? – Над собою смієтеся!».
