“Все минає, та не все забувається”, – це слова з оповідання “Темні алеї” відомого російського письменника і поета Івана Олексійовича Буніна. Біографія справжнього майстра слова, його творчість доводять правильність цієї цитати. Наші сучасники захоплюються найголовнішими мотивами його творів, їх рідкісною художньою тонкістю, своєрідними прийомами. Іван Олексійович змушує нас перейматися своїм настроєм, переживати за героїв, передчувати події.
Саме Бунін став першим російським володарем Нобелівської премії з літератури. Він – найголовніший письменник російського зарубіжжя, тому що багато років провів за кордоном, де і помер. Важливо відзначити, що прекрасні і вірші, і проза генія. Його поезія наповнена ніжно-красивою сумом, граціозною, меланхолійний і легким смутком. А в його прозі ми зустрічаємося з російськими просторами, панськими садибами, сонячними дощами, яблучними садами і грозами. Ми познайомимо вас з короткою біографією Буніна. Найголовніше з життя майстра повинен знати будь-яка культурна людина.
Дитячі роки в розореному “дворянському гнізді”
10 жовтня 1870 року в збіднілій дворянській родині з’явився на світ Іван Бунін. Біографію (коротко найголовніше) ви можете простежити в статті. Незабаром сімейство переїхало жити на хутір Бутирки Єлецького повіту Орловської губернії. Саме серед краси російських полів і рівнин проходило дитинство письменника.
У ті роки дворянська життя убожіла. Родове гніздо незабаром зовсім розорилося. П’ять років Іван провчився в єлецької гімназії, на подальше навчання у батьків не вистачило грошей. Освоювати подальшу програму гімназії і завершувати навчальний курс йому довелося в домашніх умовах. У юнака був брат Юліан, який допомагав йому в подальшому самостійно освоювати університетську програму. Так, дворянина за походженням, Буніну не довелось отримати навіть гімназійної освіти.
Зате в душу письменника глибоко запала природа середньої смуги Росії. Саме там народжувалися найкращі російські письменники і поети. Бунін зміг сам досить добре вивчити російську мову і володів ним просто майстерно.
Літературні починання
У 1889 році Іван Олексійович почав самостійне життя, часто змінював професії. Потім став працювати в місцевій, а пізніше і столичній газеті. Саме в редакції видання “Орловський вісник” майбутній письменник познайомився зі своєї першої коханої – Варварою Пащенко. У 1891 році вона вийшла за нього заміж, але її батьки не дали свого благословення. Після цього невінчані молодята переїхали в Полтаву, де влаштувалися в губернській управі на посади статистиків. Цей рік ознаменувався випуском першого збірника віршів Буніна, які були ще дуже подражательными.
У 1895 році Варвара Володимирівна пішла від чоловіка до його друга А. В. Бібікова. Івану Сергійовичу довелося переїхати в Москву, де він познайомився з Л. Толстим, А. Чеховим, М. Гірким, Н. Телешову і багатьма іншими відомими письменниками та художниками. У 1900 році Іван Бунін відвідав Крим, де відбулося його знайомство з композитором Рахманиновым і багатьма акторами Художнього театру.
Досягнення літературного Олімпу
У 1900 році був опублікований знаменитий розповідь Буніна “Антоновські яблука”. Сьогодні він є частиною всіх хрестоматій російської прози. В оповіданні письменник з ностальгічною поетичністю оплакує розорення дворянських гнізд. Його розкритикували навіть у надмірному прояві блакитний дворянської крові.
У 1901 році Буніну приносить популярність збірник віршів “Листопад”. Вже через п’ять він переклав поему відомого американського поета-романтика Р. Лонгфелло “Пісня про Гайавату”. Після цього Російська Академія наук присудила йому Пушкінську премію. У 1909 році Іван Олексійович поповнив ряди членів Академії наук.
У поезії Бунін віддавав перевагу класичним традиціям. Він навчався на творах Фета, Тютчева, Пушкіна. Але були в його поезії риси, властиві тільки йому: чуттєво-конкретні образи, картини природи з описом запахів, фарб і звуків. Особливу роль у своїх творах письменник приділяв епітетів.
Особисте життя і східні подорожі письменника
Другий супутницею життя Івана Олексійовича стала Ганна Миколаївна Цакні. Вони прожили разом чотири роки. Але після смерті їх сина Колі пара розпалася.
У 1906 році доля звела Івана Буніна з Вірою Миколаївною Муромцева. Вона стала головною у біографії Буніна жінкою, яка супроводжувала його довгі роки. Віра Миколаївна мала неабиякі літературні здібності, тому, як ніхто інший, могла оцінити творіння чоловіка. 1907 рік ознаменувався їх спільним подорожжю в східні країни. Вони відвідали Єгипет, Палестину, Сирію. Під враженням від цих мандрів письменник створив багато творів. Також новий імпульс для творчого витка надавали історичні події в Росії і в світі.
Зріла майстерність генія
Біографія Буніна після подій 1905 року дуже насичена, особливо його творчість. Він звертається до теми драматизму історичної долі Росії і пише повість “Село”, “Суходіл”. Російське село письменник вважав приреченою. За це він був звинувачений за надто негативне відображення життя села.
У 1910 році Іван Олексійович знову подорожує. Він побував в Європі, Єгипті та Цейлоні. Під враженням буддійської культури він пише оповідання “Брати”.
У 1912-13 роках письменник побував в Бухаресті, Константинополі, Трапезунді і на Капрі. Це подорож наштовхнуло Буніна на написання “Пана з Сан-Франциско”, “Чаші життя”. У них майстер зображує трагізм життя світу, приреченість і братовбивчий характер сучасної цивілізації. Тільки любов, життя природи і красу письменник вважає збереженими в цьому світі. Це він відобразив у “Граматиці любові”.
Еміграція і смерть
Бунін дуже боляче сприйняв Лютневу революцію, а жовтневий переворот взагалі вважав катастрофою. Свої роздуми з цього приводу він залишив у книзі “Окаянні дні” в 1918 році. Разом з дружиною він виїжджає з Москви в Одесу. Через два роки (1920 р.) вони переселяються у Францію. Життя без Батьківщини була дуже болісною для письменника.
В еміграції вийшли його збірки оповідань “Мітіна любов”, “Сонячний удар”, “Темні алеї”. 1943 рік ознаменувався виходом його автобіографічного роману “Життя Арсеньєва”. Бунін пише дуже багато коротких оповідань. У 1933 році Івана Олексійовича удостоїли Нобелівської премії.
У роки Другої світової війни письменник оселився на півдні Франції. Він засуджував дії нацистських окупаційних властей. Потім щиро радів перемозі Червоної Армії.
Іван Бунін дуже хотів повернутися в Росію, але боявся бути розтоптаним, як і всі опозиційні письменники. Тому на Батьківщину він більше ніколи не приїжджав. Помер він у Парижі, де збережено його поховання на кладовищі Сен-Женев’єв-де-Буа. Багато європейські письменники високо оцінили творчість Івана Олексійовича, його книги надруковані на багатьох мовах світу.
