Дитина народилася, і він відразу починає контактувати зі світом, пізнавати його. Він немов губка жадібно поглинає величезну кількість інформації, що надходить від оточення. Звуки, кольори, світло й темрява, відчуття холоду і тепла, смак — все це ново і незрозуміло. Пам’ять, мислення, сприйняття, емоції — все психічні функції знаходяться в зародковому стані. Поштовхом для їх бурхливого розвитку стає процес інтеріоризації.
Интериоризация: що це?
Поняття інтеріоризації вперше було використано групою французьких соціологів для позначення елементів соціалізації. Індивідуальне розвиток людини як члена суспільства залежить від його прийняття цінностей соціуму. Формування свідомості безпосередньо залежить від запозичення культурних, ідеологічних, моральних цінностей суспільства.
Интериоризация, — це процес становлення психіки людини через асиміляцію діяльності, інтегрування суспільного досвіду та повномасштабного розвитку. Термін був утворений від двох слів: лат. interior – внутрішній і фр. intériorisation — “перехід ззовні всередину”.
Интериоризация в психології
У психології интериоризация – це формування психічних процесів через засвоєння діяльності, прийнятої в соціумі. Вперше про це явище у психології заговорили французькі психологи Ж. Піаже, П. Жане, А. Валлон. Впритул цим питанням займався також радянський психолог Л. с. Виготський. По його теорії, становлення психіки відбувається через впровадження зовнішніх соціальних чинників. Спочатку йде прийняття механізму взаємовідносин і життєустрою суспільства, які завдяки процесу інтеріоризації стають компонентами психіки.
Становлення особистості П. Я. Гальперіну
Роботу в цьому напрямку продовжив радянський вчений П. Я. Гальперін. Заслуга його полягає в тому, що він продовжив лінію вивчення даного явища, задану Л. С. Виготським, яка відрізнялася від думки зарубіжних вчених. Ж. Піаже відводив інтеріоризації другорядне значення у формуванні психіки до певного віку, на першому плані було логічне мислення. Перехід від непсихического до психічного (тобто як матеріальне дію) стає внутрішнім процесом, не висвітлюється.
Навпаки, Л. с. Виготський, а потім П. Я. Гальперін наполягають на тому, що интериоризация – це ключовий механізм перенесення зовнішнього враження у внутрішній план на всіх етапах розвитку. Глибоко вивчається питання переходу непсихического плану психічний.
Перетворення діяльності
Психологічний механізм інтеріоризації полягає в перетворенні зовнішньої діяльності компоненти психіки. Це відбувається в процесі спілкування і навчання.
Осмислені дії виконуються у результаті досвіду взаємодії зі світом, т. к. интериоризация в психології – це перехід «ззовні всередину», який стає основою формування розумової діяльності. Гальперін вивів такі параметри перетворення діяльності: рівень виконання, міра узагальнення, кількість операцій, ступінь освоєння навику.
Становлення розумової діяльності
Формування розумових дій, за Гальперіну, проходить кілька етапів:
Початок
Взаємодія народженої дитини зі світом відбувається з допомогою близького оточення. Приклад інтеріоризації в цьому віці можна спостерігати в іграх матері з малям, у способі спілкування з ним, у манері мови.
Мама вперше показала дитині брязкальце. Дитина дивиться, йому цікаво: що це там таке яскраве та шумне – і включається мотиваційний етап на основі пізнавального інтересу. Малюк невідривно спостерігає, як мама гримить брязкальцем і називає предмет – в дії орієнтовний етап. Далі мама вкладає дитині іграшку в руку, і цей процес продовжується до тих пір, поки малюк не навчиться тримати предмет в руках – етап дій з предметом. Мама постійно промовляє назва іграшки і спосіб дії з нею, дитина намагається повторювати за нею – етап зовнішньої мови. Повторення дій про себе призводить до розумової операції — малюк бачить брязкальце, бере її, гримить, отримуючи позитивний емоційний заряд. Дії, досягнувши стадії автоматизму, вказують на засвоєний навик. Дитина буде так діяти не тільки з конкретної іграшкою, але і з іншими брязкальцями теж. Таким чином відбувається процес перетворення зовнішніх дій у внутрішню розумову діяльність. Протягом усього дошкільного віку формування психіки дитини відбувається через интериоризацию дій у взаємодії з різними предметами та поняттями безпосередньо в грі.
Шкільна адаптація
Шкільне навчання базується на розумової діяльності. Вивчення в школі таких предметів, як фізика, математика, історія, хімія і т. д., передбачає, що учневі будуть висуватися певні вимоги, одне з яких — уміння виконувати дії не тільки на предметах і папері, але і в розумі, з великою швидкістю, а краще автоматично. Механізм інтеріоризації особистості буде залежати і від типу нервової системи (хтось схоплює все на льоту, а у кого-то цей процес протікає в дуже повільному темпі), типу темпераменту, від мотивації. І тут дуже наочно поділ дітей на усваивающих шкільну програму і відстаючих. Як видно з етапів розвитку розумової діяльності, мотивація є імпульсом до зовнішнього дії.
Відсутність пізнавального інтересу, який є основою шкільної мотивації, що приводить до слабкого засвоєння шкільного матеріалу і низької успішності. Не тільки особливості нервової системи відіграють тут важливу роль, але і соціальна адаптація – міра входження особистості в соціум.
Соціальна адаптація
Соціальна интериоризация починається з самого народження. Тут розрізняють наступні рівні взаємини особистості з суспільством:
- ближнє коло спілкування (батьки, брати, сестри та ін. родичі);
- середній коло (сусіди, дитячий садок, школа, друзі тощо);
- дальній коло (мала батьківщина і країна народження в цілому).
У спілкуванні з родичами дитина переймає, тобто интериоризирует, сімейні цінності — це тип взаємовідносин батьків, сімейні інтереси, моделі поведінки з оточуючими, релігійні вподобання та ставлення до світу в цілому.
Виходячи за рамки сім’ї, дитина спостерігає моделі взаємовідносин, прийняті у людей, з якими він часто контактує, і може переймати їх способи дій.
Народження в певній країні також залишає особливий відбиток у самовизначенні людини: культурні та релігійні традиції, мову спілкування, національна кухня, моральні цінності особистості, яких суспільство обрало своїми героями. Наприклад, у радянському суспільстві 30-40-х років минулого століття героями були льотчики, стахановці, партійні лідери, і підростаюче покоління хотіло бути схожими на них. Потім героями були космонавти, «нові росіяни», олігархи і т. д. Успішність у суспільстві залежатиме від рівня відповідності людини зовнішнім ідеалам, прийнятим на даний момент в соціумі.
Роль спілкування
Спілкування в процесі інтеріоризації відіграє важливу роль. Воно визначає свідомість: з ким людина спілкується і приймає його авторитет, ті цінності він здатний перейняти. Наприклад, на початковому етапі життя батьки для дитини є незаперечним авторитетом, і все, що кажуть батьки, сприймається як істина в найвищій інстанції. У міру дорослішання дитина зіставляє ті цінності, які культивують батьки, з пріоритетами суспільства.
Тут особистість може вибрати будь-яку спрямованість в залежності від своєї природи. Як правило, людина воліє життя, звичну з дитинства.
Роль спілкування має й інший аспект в інтеріоризації. Синдром госпіталізму виявив важливу складову мови і тактильних контактів у дитячому віці. Відомі випадки з відмовниками (діти, залишені батьками в пологових будинках після народження), які проживали у лікарнях до трьох років. Спілкування з світом таких дітей було обмежено медичними рамками. Після цього діти потрапляли до притулків, де з’ясовувалося, що хоча вони і розуміють рідну мову і мають достатній пасивний словниковий запас, але воліють спілкуватися на своєму вигаданому мовою, у багатьох були відсутні гігієнічні навички (не вміли чистити зуби, мити руки з милом і т. д.). Перебування у притулку з однолітками і педагогічний вплив дорослих коректувало особистість даних дітей в кращу сторону.
Засвоєння досвіду
Значення досвіду в процесі інтеріоризації переоцінити важко. Завдяки йому людина обирає ту чи іншу систему цінностей, яка визначить світогляд і способи взаємин з оточуючими. Незважаючи на поширену думку, досвід передати не можна. Передати можна знання, секрети майстерності, певні нюанси діяльності, але досвід завжди буде індивідуальним. В одній і тій же ситуації різні люди винесуть різні уроки. Тому уберегти дитину від помилок апріорі неможливо. Можна навчити його якоюсь мірою передбачити ситуації, але не більше. Крім того, придбання негативного досвіду призводить до розвитку більш сильною і стійкою особистості.
Процес перетворення соціального досвіду в розвитку людини має велике значення, оскільки интериоризация — це не тільки отримання нових знань, але й перетворення особистості на внутрішньому психічному плані.
