Гломерулонефрит: лікування, симптоми, діагностика та профілактика захворювання

Діагностика

Гломерулонефрит, діагностика і лікування якого залежать від анамнезу та клінічної картини, є тяжким нирковим захворюванням з високим ризиком розвитку ускладнень. Для точної постановки діагнозу потрібні дані лабораторних досліджень. Для гломерулонефриту характерні наступні зміни в аналізах:

  • Гематурія (мікро і макро). Зміна сечі до темно-коричневого і чорного кольорів, кольору м’ясних помиїв (макрогематурія). При мікрогематурії сеча не змінює природного відтінку. В аналізі сечі, проведеному в перші дні захворювання, можуть міститися свіжі еритроцити, далі в аналізах вони будуть вилугованими.
  • Альбумінурія. Протягом 2-3 тижнів в сечі в помірній кількості (до 6 %) виявляється білок.
  • В результатах мікроскопічного дослідження сечового осаду спостерігаються гіалінові і зернисті циліндри (мікрогематурія) або еритроцитарні циліндри (макрогематурія).
  • Ніктурія. При проведенні проби Зимницьким спостерігається різке зниження діурезу (виділення сечі). Підтвердити збереження концентраційної функції нирок може висока щільність сечової рідини.
  • Дослідження кліренсу креатиніну свідчить про зниження фільтруючої функції нирок.

У процесі діагностики гломерулонефриту проводиться також і загальний аналіз крові, в якому при наявності захворювання виявляється суттєве підвищення ШОЕ та лейкоцитів.

У біохімічному аналізі крові спостерігається збільшення обсягу сечовини, креатиніну, холестерину. Свідчити про захворювання можуть підвищені титри АСТ і АСЛ-О, підвищення кількості залишкового азоту (гостра форма азотемії). Лабораторні аналізи при гломерулонефриті проводять регулярно, контролюючи основні показники та коригуючи відповідно з ними схему терапії.