Диякон
Диякон (по-грецьки «служитель»), якого в розмовній мові називають дияконом, – це особа, яка здійснює служіння на першій, нижчої ступені священства. Нижче їх по чину йдуть іподиякони. Диякони покликані допомагати в богослужінні єпископам і священикам, а самостійно проводити службу і виконувати обряди вони не вправі.
Присутність диякона в церковному зібранні не є обов’язковим, так як єпископ і священик може очолювати дійство і один. Якщо диякон є монахом (детальніше про це – нижче), то він називається «ієродияконом». Перший диякон, який служить при єпископі, – це протодиякон, а якщо він чернець, то архідиякон.
Священик
Священик – служитель, що відноситься до другого ступеня священства. Він має право здійснювати богослужіння, так і таїнства, крім рукоположення. Якщо ж йому дається таке право, то він називається «ієреєм» (по-грецьки – «жрець») або «пресвітером» (по-грецьки – «старійшина»). До пересічного священика звертаються: «Ваше преподобіє», неофіційним зверненням є «батько (з додаванням імені)» або «батюшка». До середини XVIII століття загальноприйнятим офіційною назвою було «поп», що сходить до новогрецької – «папас».
Під час царювання Катерини II, завдяки її духівника Івана Панфілову, стали використовуватися терміни «священик» і «протоієрей». З кінця XIX століття слово «поп» стало сприйматися як просторічне, часто має негативний відтінок.
