З чим асоціюється слово “дивертисмент”? Це поняття багатогранне, але, так чи інакше, воно пов’язане з мистецтвом, театром, музикою. Почувши це слово, мимоволі уявляєш собі щось часів віденського класицизму, музикантів в паричках, виконуючих дивертисмент. Що ж означає це слово?
Що таке дивертисмент?
Які ж визначення дивертисмента можна знайти?
Дивертисмент — звеселяння, подання, розвага.
Дивертисмент — музичний твір розважального характеру, а також збірник таких творів.
Дивертисмент — музичний жанр, що поєднує в собі риси сонати і сюїти, ближче до сонаті.
Дивертисмент — епізоди з балетних номерів між актами вистави або в його кінці.
Дивертисмент — ціле твір розважального характеру.
Дивертисмент (Росія, початок XIX століття) — подання народно-побутового характеру, що складається з пісень, танців і драматичних діалогів.
Дивертисмент як театральний жанр
Дивертисмент – це театральна вистава з декількох номерів, яке виникло в епоху Відродження (XIV-XV століття) в Італії. Поява терміна відноситься до XVII сторіччя, але і раніше, в XVI столітті, італійські, французькі балети і англійські маски нерідко за характером відповідали дивертисменту.
Саме цей театральний жанр був поширений на початку XIX століття. Зважаючи політичних подій (в тому числі війни 1812 року) дивертисменти писались на патріотичні теми. Наприклад, це твір Катерино Альбертовича Кавоса “Ополчення, або Любов до батьківщини”.
Дивертисмент як частина більш великих творів
Самостійним театральним жанром дивертисмент так і не став. Його початковий більш легкий, розважальний сенс не міг вмістити в себе глибокі філософські ідеї, не міг у всій повноті показувати конфлікт, розкривати особистості дійових осіб. Для цього набагато краще підходив такий жанр, як опера. Тим не менш дивертисмент не перестав існувати. Він став використовуватися як епізод в операх.
Наприклад, в балеті Петра Ілліча Чайковського “Лускунчик” можна побачити зразок дивертисмента. Такі епізоди найчастіше ніяк не пов’язані з розвитком сюжету.
Подібні епізоди можна побачити у ліричних трагедіях Жана-Батіста Люллі, наприклад “Кадмусе і Терміні”. В “Фауста” Шарля Гуно, “Самсона і Даліл” Каміля Сен-Санса.
Дивертисмент в період віденського класицизму
Дивертисмент – це музичний жанр, що поєднує в собі риси сонати і сюїти, наближається більше до сонаті. Відповідають і частині, характерні для сонати. Швидка, написана в сонатній формі, варіації, менует, рондо. На рубежі появи сонатно-симфонічного циклу багато дивертисменти насправді являли собою сонати, але були названі інакше, так як поняття ще тільки формувалося.
Рисами сюїти в дивертисмент є різноманіття танцювальних жанрів. У деякому роді дивертисмент зближується навіть з серенадою. Наприклад, у творчості Франца Йозефа Гайдна є дивертисмент Ля-мажор. Але твір цілком можна вважати сонатою.
Крім того, у творчості саме цього композитора подібні “помилки” цілком закономірні. Саме у творчості геніального композитора формувався сонатно-симфонічний цикл, а самого Гайдна часто називають “Батьком симфонії”, в цьому великому жанрі він справжній рекордсмен – його перу належать 104 симфонії.
Цей дивертисмент Гайдна написаний для одного інструменту – клавесина, але зустрічалися також і твори, написані для камерного складу. Писав дивертисменти і інший не менш геніальний композитор – Вольфганг Амадей Моцарт. В його творчості кордону між дивертисментом і серенадою стираються.
Своїм запалом не може не зарядити дивертисмент Моцарта Ре-мажор. Музика композитора багатогранна, вона розкриває самі незвичайні нюанси почуттів, при загальному життєрадісному характер твору у ньому зустрічаються і нотки лірики, якогось філософського роздуму, величності, є в ній і частка гумору.
Дивертисмент в XIX-XX столітті
Ще більше убік значення легкої музики для розваг дивертисмент схиляється в XIX столітті. Він стає одним з жанрів салонної музики. До цього часу соната сформована, вона є самостійним жанром. Дивертисмент – це жанр, який більше нагадує попурі. Нерідко теми для цього твору запозичені. По суті, в XIX столітті наступив занепад дивертисмента як жанру.
Новою надією дивертисмента став XX століття. В музиці XX сторіччя по-справжньому унікальне, воно поєднує в собі різні грані. З одного боку, з’являються нові напрямки, панує авангард, експресіонізм. З іншого – деякі процеси повністю протилежні: відбувається відродження багатьох класичних традицій. Виникає такий напрям, як “неокласицизм”.
Адже що відбувалося у XIX столітті? В музиці йшли масштабні реформи, епоха Романтизму з її культом почуття і скороминущості була цілком протилежна об’єктивності і масштабами Віденського класицизму. А в XX столітті величезних потрясінь знову виникла необхідність твердої опори, яку музиканти і знайшли в традиціях класиків.
Отже, жанр дивертисмента був відроджений, він знову придбав деяку, якщо не серйозність, але змістовність. Одним з музикантів, який вдавався до жанру, був Ігор Стравінський.
Дивертисмент для струнних написав Бела Барток.
Індивідуальне, яскраве твір ніяк не можна віднести до салонним або просто розважальним.
Бути може, ці твори й не можуть похвалитися витонченістю, легкістю дивертисментів Гайдна або Моцарта, все ж час було вже зовсім інше, але факт звернення композиторів до дивертисменту приємний.
Помінялися і інструменти для дивертисмента, наприклад композитор Ніно Рота написав концертний дивертисмент для контрабаса. Це досить незвичайний солирующий інструмент.
Цікаві факти
Замість завершення хотілося б навести кілька цікавих фактів про дивертисмент.
- Спочатку існували дивертисменти не тільки інструментальні, але і вокальні.
- В зарубіжній теорії музики, наприклад, у Франції дивертисментом також називається епізод в фузі, під час якого немає проведення теми. Але нам ці епізоди відомі як інтермедії.
- У 2000 році в Іспанії був знятий фільм “Дивертисмент”.
- Існує книга “Дивертисмент” Ст. Барановського зі знімками цього фотографа, який показує сценічну і закулісне життя театру і його акторів.
- Дивертисментом нерідко називають танцювальні колективи, театри балету. Існує навіть інструментальний ансамбль “Дивертисмент”.
