Інструментальна музика епохи бароко
Інструментальні ансамблі епохи бароко відрізняються своєю різноманітністю. Будь-яких норм по поєднанню тембрів ще не було виявлено. До того ж ще далеко не всі музичні інструменти придбали сучасний вигляд, а деякі і зовсім не існували. Удосконалювалися і навички гри на них – настільки, що багато інструменти набули значення концертних.
Одним із важливих інструментів епохи був орган. У Західній Європі він був тісно пов’язаний з релігією – католицька церква використовує цей музичний інструмент під час служб.
В епоху бароко виконання на цьому інструменті набуває концертний характер. З’являються видатні виконавці, яких люди просто приходять послухати. Особливо це було виражено в Німеччині – там сформувалося 2 протилежних школи органної гри: північна і південна. Південна школа спиралася на традиції поліфонії строго стилю, відомим представником школи був Пахельбель. Поліфонія була особливим показником стилю бароко в музиці. У більш пізні епохи вона не буде виражена так яскраво. Північна ж відрізнялася куди більшою свободою і віртуозністю виконання, відомих представників було більше: Букстехуде, Рейнкин, Бем.
Як не дивно, ще одним музичним інструментом, який вийшов на концертний рівень, став клавесин. Можливості цього музичного інструменту були обмежені: інструмент, що став попередником фортепіано, мав інший пристрій. Струни при натисканні клавіш защипувалися спеціальними гачками, звук швидко згасав. Було неможливо домогтися тривалого звучання звуків. При цьому з інструменту не можна було витягнути звуки різної гучності, що не давало урізноманітнити музику динамічними відтінками.
На розвиток виконавських навичок вплинула доступність інструменту і можливість поставити його будинку (що, наприклад, не було можливим у випадку з органом). Школи гри на цьому інструменті виникають в різних країнах – в Англії, у Франції (яскравими представниками цієї країни були Франсуа Куперен і Жан-Філіп Рамо).
Як звучав цей інструмент, можна почути у виконанні концерту для клавесина з оркестром Йоганна Себастьяна Баха.
Значні досягнення були і в скрипкової та ансамблевої музики епохи бароко. Скрипка придбала свій зовнішній вигляд лише в XVI столітті. За століття інструмент досяг небаченої популярності. З одного боку, скрипка і подібні струнно-смичкові інструменти мали дивовижними ансамблевими властивостями, гармонійно поєднуючись один з одним.
При цьому поєднання тембрів були часом дуже цікавими, ансамблевої музики був популярний жанр concerto grosso – “великий концерт”. Яскравим представником епохи бароко, який писав у цьому жанрі, був Арканджело Кореллі. Концерт – змагальний жанр, в “великому концерті” групи інструментів змагалися між собою.
Арканджело Кореллі, Різдвяний концерт
З іншого боку, інструмент мав і широкими сольними можливостями. Видатний композитор в музиці Бароко Антоніо Вівальді – саме для цього інструменту написав “Пори року”. Вівальді став творцем сольного інструментального концерту.
Антоніо Вівальді та Арканджело Кореллі
Найвідомішими представниками епохи Бароко стали Йоганн Себастьян Бах і Георг Фрідріх Гендель.
