Любов
Ці два Маяковских уживалися, напевно, тому що ними обома керувала пристрасть: в одного це була пристрасть до Справедливості, а у другого — до фатальної жінки.
Можливо, варто розділити життя Володимира Маяковського на два головних періоди: до і після Лилички Брік. Це трапилося в 1915 році.
Вона здавалася мені монстром.
Так писав про неї відомий поет Андрій Вознесенський.
Але Маяковський любив таку. З батогом…
Він любив її — рокову, сильну, “з батогом”, а вона говорила про нього, що, коли займалася любов’ю з Осей, то замикала Володю на кухні, а він “рвався, хотів до нас, дряпався у двері і плакав…”
Тільки таке божевілля, неймовірне, навіть збочене страждання могло породити такої сили віршовані рядки:
Не треба цього, дорога, хороша, давай простимся зараз!
Так вони і жили втрьох, і вічне страждання надихало поета на нові геніальні рядки. Крім цього, було, звичайно, і інше. Були поїздки по Європі (1922-24) і Америці (1925), в результаті якої у поета з’явилася дочка, але Лиличка завжди залишалася тієї самої, єдиної, аж до 14 квітня 1930 року, коли, написавши “Ліля, люби мене”, поет застрелився, залишивши кільце з викарбуваним на ньому ЛЮБ — Лілія Юріївна Брик. Якщо вертіти кільце, виходило вічне “люблюлюблюлюблю”. Він застрелився наперекір власним рядками, свого вічного визнання в любові, зробила його безсмертним:
І в проліт не кинуся, і не вип’ю отрути, і курок не зможу над скронею натиснути…
