Жанр ораторії в дев’ятнадцятому столітті
Настали нові часи. У наступному столітті знову змінилося уявлення про те, що таке ораторії. Їх творці стали повертатися до ранніх зразків цього музичного мистецтва, коли слухачі разом зі співаками теж могли брати участь у виконанні. Це століття можна назвати реваншем католицької ораторії. Серед композиторів, які зробили внесок у її розвиток, історики музики передусім згадують Фелікса Мендельсона. Він створив такі шедеври, як «Ілля» і «Святий Павло». Угорський композитор Ференц Ліст теж не залишився осторонь. Його твори «Христос» і «Легенда про св. Єлизаветі» вважаються вершинами медитативно-релігійного мистецтва. В ораторіях знову звучать гімни і хорали, а також їх варіації. Навіть французькі композитори, більше тяжіють до написання опер, спокусилися цим жанром. У ньому творили Шарль Гуно, Каміль Сен-Санс, Габріель Пьерне, Огюст Франк.
Сучасні ораторії
У двадцятому столітті межі між жанрами потроху починають стиратися. Так, ораторія поступово наближається до опери. При цьому теми беруться не тільки біблійні та релігійні, але і з античних міфів або європейській історії. Одним з найвидатніших композиторів сучасності, що писали ораторії, є Артюр Онеггер. Деякі його твори цього жанру близькі до кантатам. Це, наприклад, «Танець мерців». «Різдвяну» кантату того ж автора можна теж назвати ораторією. Є у Онеггера та опери, які можна виконувати як в театрі, так і в концертному залі. Це теж свого роду ораторії. До них можна віднести «Царя Едіпа». Писав подібні опери-ораторії та Ігор Стравінський. Наприклад, створений за мотивами античних трагедій твір «Цар Едіп». А композитор Даріус Мійо – це ще і автор знаменитої історичної ораторії «Христофор Колумб».
