Що таке художня література? Про неї ми дізнаємося з раннього дитинства, коли мама читає казку на ніч. Якщо задатися цим питанням всерйоз і поговорити про літературу в цілому, про її видах і жанрах, то, звичайно, ми згадаємо і про науковій літературі, і про документальної прози. Будь-яка людина, навіть не має філологічної освіти, зможе відрізнити художню літературу від інших жанрів. Як?
Художня література: визначення
Для початку визначимо, що ж таке художня література. Як кажуть підручники і довідники, це вид мистецтва, який з допомогою написаного слова виражає свідомість суспільства, його суть, погляди, настрій. Саме завдяки книгам ми дізнаємося, про що думали люди в той чи інший часовий відрізок, як жили, що відчували, як розмовляли, чого боялися, які цінності у них були. Можна прочитати підручник історії і знати дати, але саме художня література детально описує побут та життя людей.
Художня література: особливості
Щоб відповісти на питання про те, що таке художня література, потрібно знати, що всі книги поділяються на художні і не художні. У чому відмінність? Наведемо приклади речень з художньої літератури.
“В ту ж секунду, коли я вирішив для себе, що до смерті не хочу бути тут, у двері за моєю спиною загримів замок і з’явився втомлений після нічного чергування Фред. Він витріщався на незнайомців, наповнили його будинок жахливої вонищей і размотавших скрізь паперові серветки”. Це уривок з першої книги Денні Кінга “Щоденник грабіжника”. Він показує нам основні ознаки художньої літератури – опис і дію. У художній літературі завжди є герой – будь навіть це історія, написана від першої особи, де ніби сам автор закохується, грабує або подорожує. Ну і без описів теж нікуди, інакше як нам зрозуміти, якою саме середовищі діють герої, що їх оточує, куди вони йдуть. Опис дає нам можливість уявити, як виглядає герой, його одяг, його голос. І у нас формується своє уявлення про героя: ми бачимо його таким, яким нам допомагає побачити його нашу уяву в сукупності з бажанням автора. Ми малюємо портрет, автор нам допомагає. Ось що таке художня література.
Вигадка чи правда?
До якого висновку ми приходимо? Художня література – це вигадка, це вигадані автором герої, вигадані події, інколи неіснуючі місця. Письменникові надана повна свобода дій – він може творити зі своїми героями що хоче: відправити у минуле або майбутнє, на край землі, вбити, воскресити, образитися, вкрасти мільйон у банку. Якщо копати глибше, то, звичайно, всі розуміють, що у героїв є прототипи. Але найчастіше вони настільки далекі від книжних людей, що паралель провести практично неможливо. Автор може лише запозичити манеру говорити, ходити, описати звичку. Буває, що реальна людина штовхає письменника на створення героя і книги. Так, Аліса Линделл спонукала Льюїса Керолла написати улюблену книгу багатьох дітей “Аліса в Країні чудес”, а прообразом Пітера Пена став один з синів Артура і Сільвії Девіс, друзів Джеймса Баррі. Навіть в історичних романах межі вимислу і правди завжди розмиті, що вже тоді говорити про фантастику? Якщо ми візьмемо уривок з новинної стрічки, газети, ми будемо знати, що це факти. Але якщо той же уривок ми прочитаємо на першій сторінці роману, нам і в голову не прийде повірити в реальність того, що відбувається.
Які цілі переслідує художня література?
Література нас вчить. Ще з дитинства вірші про Мойдодира вчать нас дотримуватися гігієни, а повість про Тома Сойєра – що за проступком слід покарання. Чому література вчить дорослих? Наприклад, сміливості. Прочитайте потаємну повість Василя Бикова про двох партизанів – Сотникове і Рибалку. Сотников, хворий, виснажений важкою дорогою, скалічений під час допитів, стійко тримається до останнього і навіть зі страху смерті не видає своїх товаришів. Та й на прикладі Рибака є чому повчитися. Зрадив свого товариша і самого себе, він переходить на бік ворога, про що шкодує пізніше, але шлях назад відрізаний, шлях назад тільки через смерть. І, можливо, він більше покараний, ніж повішений товариш. Все як з дитинства: без покарання немає проступку.
Отже, цілі художньої літератури визначено чітко: показати на прикладі героїв, як слід чинити і як не треба; розповісти про той час і місце, де відбуваються події, і передати накопичений досвід наступному поколінню.
De gustibus non est disputandum, або Про смаки не сперечаються
Пам’ятаєте, в кінці кожного класу перед літніми канікулами вчитель давав нам список художньої літератури, книги з якої необхідно було прочитати до вересня? І багато мучилися все літо, ледь просуваючись по цьому списку. Дійсно, читати те, що тобі не подобається, просто нецікаво. Кожен вибирає по собі – “один любить кавун, інший-свинячий хрящик”, як говорив Салтиков-Щедрін. Якщо людина говорить, що він не любить читати, він просто не знайшов свою книгу. Хтось любить подорожувати у часі з письменниками-фантастами, хтось злочини розкривати в детективних романах, хтось мліє від любовних сцен в романах. Немає єдиного рецепту, як немає і автора, який кожному би подобався і кожним сприймався однаково, бо художню літературу ми суб’єктивно сприймаємо, відштовхуючись від нашого віку, соціального положення, емоційної і моральної складової.
Скільки людей – стільки і думок?
На питання про те, що таке художня література, можна відповісти так: це література поза часом і місць. У неї немає чітко обмежених функцій, як у словнику або інструкції до пральної машини, але у неї більш важлива функція: вона виховує, критикує, дає нам відпочинок від реальності. Книги художньої літератури неоднозначні, їх не можна інтерпретувати однаково – це не рецепт морквяного пирога, коли десяток людей, крок за кроком наступні вказівки, в результаті отримають однакову випічку. Тут все суто індивідуально. Книга «Ковчег Шиндлера» автора Кенилли Томаса Майкла не може бути оцінена однаково: хто осудить німця, який врятував людей, хто буде цей образ зберігати в серці як зразок гідності і людяності.
