Жанр портрета в культурі різних часів і народів залишається одним з улюблених в яскравому світі образотворчого мистецтва. У портреті художник виявляє інтерес до властивостей людського характеру, вміння емоційно налаштуватися на хвилю свого персонажа. У кращих зразках портретного жанру можна розгледіти внутрішній вигляд людини, хвилюючі миті його духовного життя.
Жанрова своєрідність
В культурі різних часів жанр портрета – один з головних у графіці, живописі та скульптурі. Кожна епоха диктувала художнику певні принципи в зображенні людей відповідно до того, якою була мета створення художнього твору. Були картини, що зображували характери або узагальнені типи, портрети-символи і малюнки-настрою.
Єгипетські ритуальні зображення
Портретний жанр виник у глибокій давнині як спроба відобразити особистість в глибині і різноманітності її проявів. В Єгипті бюст або статуя, що зображала конкретної людини, мали магічне ритуальне значення – так відправляли в загробний світ душу покійного. Портрети єгипетської знаті, які дійшли до наших часів, цікаві тим, що відображають неповторну зовнішність і характер.
В часи античності
У Стародавній Греції жанр портрета відображав значущі ідеали, які володіли умами людей. Краса, домірність, орієнтир на эталонность присутні в скульптурі, мозаїці, карбування та фресках греків.
Стародавній Рим, підхопивши естафетну паличку традицій античного мистецтва, додав достовірності передачі людської натури. Портрети суворих імператорів, вольових полководців, проникливих філософів і дотепних поетів у погруддях і рельєфних зображеннях і сьогодні вражають граничним правдоподібністю. Однією з причин такої достовірності стало те, що мистецтво портрета в Римі тісно пов’язане з виготовленням посмертних воскових масок. Їх знімали з померлих і зберігали в межах домашнього вівтаря.
Кращим зразком портретного живопису є напрочуд реалістичні фаюмські похоронні портрети, виконані в техніці енкаустики (воскової живопису).
Портретний жанр в скульптурі розвивався паралельно його еволюції живопису.
Середньовічні портрети
У часи Середньовіччя образотворче мистецтво в Європі переживало занепад, оскільки панував релігійний світогляд, згідно з яким інтелектуальне і душевний існування людини було підпорядковане вищим силам і розчинено у відчутті себе часткою божого світу. Головною фігурою духовного життя був бог, а зображати лик господа, згідно з біблійним застереження, було заборонено.
На Сході з портретним жанром справи йшли краще. Китайський і японський середньовічні портрети, незважаючи на суворі канони, відтворюють індивідуалізовані образи представників придворної знаті. Жанр портретної мініатюри досяг досконалості в роботах майстрів Середньої Азії, Індії, Афганістану.
Говорячи про жанрі портрета в культурі різних часів і народів, не можна не згадати про твори перуанських індіанців мочика. Зображення людей у них достовірно передають анатомічні особливості будови людського тіла і неповторні специфічні риси людей різних віків і соціальних груп.
Генії Відродження
В епоху Ренесансу портретний жанр переживає новий зліт. Панують цінності гуманізму – віра в красу людської особистості, людина, як і в античні часи, вважається мірою всіх речей. Центром розквіту живопису стала Італія. З-під пензля геніїв Відродження – Рафаеля, Леонардо да Вінчі, Тиціана, Тінторетто, Джорджоне – народжуються портрети, герої яких усвідомлюють власну духовну свободу і переживають глибоко драматичну внутрішню життя. Зароджуються традиції алегоричного портрета. Пізніше Європейське Відродження в особі Ель Греко, Пантормо, Бронзіно дарує історії портрети, в яких душевне напруження персонажів досягає величезного напруження.
Портрет бароко
У 17 столітті в ряді країн сталися зміни титанічного масштабу, вони торкнулися науки та ідеології, соціального життя людей і, зрозуміло, що відбилися в мистецтві. Портретний жанр в живописі розвивається в бік втілення насиченого пошуку сенсу життя і самопізнання людини. На перші позиції вийшли голландські і фламандські художники, утворилися дві відповідні школи. Техніка живопису стрімко удосконалювалася, набували популярності групові портрети, в основі композиції яких була динаміка.
Європейський портрет 18 століття переживає кризу: замовники-аристократи не зацікавлені в зображенні душевних бур, вони хочуть бути на картині ідеалізованими. У портретах з’являється або бундючна театральність, або надмірна чутливість. Лише в часи пізнього Просвітництва в роботах Фрагонара, Ватто, Шардена в зображення людини повертається аналитизм, щирість і простота.
У поєдинку з фотографією
Хоча жанр портрета в різні епохи переживав злети і падіння, 19 століття став у його розвитку своєрідним проривом. Розширюється географічний обхват, удосконалюються і відточуються прийоми, з’являється велика кількість художніх стилів. Розповсюдження фотографії стає своєрідним викликом майстрів живопису. Новим словом в портретистике стають відкриття імпресіоністів, прагнули в портреті відобразити динаміку і плинність кожної миті життя.
Вік двадцятий, зазначений диханням модернізму в мистецтві, забрав портрет в бік умовності і навмисного відмови від реалізму. Тим не менш пошуки в рамках реалістичного спадщини продовжилися у творчості американських, італійських, польських, фінських, російських художників.
У різний час жанр портрета в культурі того чи іншого народу живе за законами пошуку нових форм і одночасно продовжує зберігати традицію. Так відбувається і в 21 столітті. Сучасне портретне мистецтво користується різноманітною палітрою найнесподіваніших засобів і прийомів.
Жанр портрета в мистецтві Росії
На відміну від країн Сходу та Західної Європи, портретне мистецтво на Русі з’явилося лише в 17 столітті з виникненням парсуни – портрети, написаного в стилі ікони. По-справжньому портретний жанр став розвиватися в Росії лише в 18 столітті. Першими руськими портретистами історики живопису вважають Івана Нікітіна, Івана Аргунова, Олексія Антропова. На другу половину століття, яке прийнято назвати «століттям портрета», довелося творчість Дмитра Левицького, Федора Рокотова, Володимира Боровиковського, які могли скласти конкуренцію будь-якому відомому художнику Європи.
Традиція психологізму, закладена в часи романтизму, досягла неймовірного розквіту в роботах майстрів другої половини 19-го і початку 20 століття. Портрети пензля Іллі Рєпіна та Івана Крамського, Василя Перова і Валентина Сєрова – це визнані шедеври жанру. В шуканнях художників намітилися спроби вловити і втілити асоціативний знаковий підтекст в образотворчому «відбиток» людської особистості.
