В статті мова піде про холеру, збудник якої досить стійкий у навколишньому середовищі. Це хвороба, відома людству досить давно. Причини її появи були виявлені лише нещодавно, чого не скажеш про існування самого збудника. Чума, сибірська виразка, холера відносяться до особливо небезпечних захворювань, які відрізняються високою контагіозністю, тяжким перебігом і високою смертністю. Сьогодні саме вони є основою для створення біологічної зброї. І хоча сучасна статистика не дає підстав для занепокоєння, мінімальні знання про небезпечні хвороби, їх збудники можуть бути корисні.
Історичний нарис
Людство на різних періодах свого існування переносило пандемії холери. Про це захворювання писав ще Гіппократ (460 рік до нашої ери). Саме йому ми зобов’язані назвою хвороби – від давньогрецького слова «холе», що означає жовч. Лікарі Олександра Македонського (365-323 рр. до н. е.) описували цю хворобу як лихо, яке настигло війська в його похід в Індію. Є теорія, що саме холера змусила великого полководця відмовитися від своїх планів і повернути назад. До початку 19-го століття хвороба була поширена в південній частині Азії та Індії. З 1817 по 1975 рік світ переніс сім пандемій холери, які забрали більше життів, ніж спалахи будь-якої іншої хвороби.
Саме з середини 19-го століття почалися масштабні дослідження з визначення збудника холери. В Європу інфекція прорвалася з війнами і з торговельних шляхів з Азії і Єгипту. Саме в Єгипет вирушила в 1881 році дослідницька експедиція, в яку входив відомий бактеріолог Роберт Кох (1843-1910). Саме їм були відкриті збудники холери та туберкульозу (вібріони і палички Коха). Робертом Кохом були розроблені і перші профілактичні рекомендації щодо даного захворювання.
Відповідно до переліку Всесвітньої організації охорони здоров’я, бактерії-збудники чуми і холери, а також сибірської виразки, віднесені до патогенів, що викликає особливо небезпечні захворювання.
Пандемії холери
Перша пандемія почалася в 1816-му в республіці Бангладеш. Тисячі британських військових, мільйони індійців і сто тисяч жителів острова Ява стали жертвами холери. В Росії в 19-му столітті холера відзначилася «холерними бунтами». Потім вона почала свою ходу у Франції, Німеччині, Великобританії, у кожній країні залишивши після себе до 60 тисяч трупів. Потрапивши в США і Канаду, вона вбила близько 250 тисяч жителів.
Остання пандемія була оголошена в 1962 році. Саме тоді на сцені з’явився вібріон Ель-Тор. До 1970 року пандемія охопила 39 країн. Вона забрала життя більше 40 тисяч осіб.
Світова епідеміологічна ситуація залишає певну настороженість. Так, епідемія холери в Японії в червні 1977 року поширилася вже до серпня на Близькому Сході. Вона стала найбільшою епідемією в даному регіоні за попередні 20 років. За один місяць холера охопила Сирію, Йорданію, Іран і ще 10 близькосхідних держав.
Лицарі боротьби з холерою
Як вже говорилося, Роберт Кох у 1883 році докладно описав холерний вібріон і симптоми хвороби. У тому ж році майбутній лауреат Нобелівської премії за дослідження імунітету Ілля Ілліч Мечников (1845-1916) добровільно прийняв культуру холерного вібріона, щоб на власному досвіді вивчити перебіг хвороби. Дивно, але він не тільки видужав, але і після хвороби, у нього покращився зір і характер.
Проте звання першовідкривача вакцини від холери належить бактериологу Миколі Федоровичу Гамалею (1859-1949), який працював в Одеському центрі боротьби зі сказом. Свою вакцину, він випробував на собі і своїй дружині. Його дослідження продовжив учень Володимир Аронович Хавкін (1860-1930), також проводила апробацію своєї вакцини на собі. Саме їх вакцини виявилися найбільш вдалими «антихолерными протиотрутою».
Бактерії або віруси?
Збудниками холери є холерні вібріони (Vibrio cholerae) – грамнегативні анаеробні бактерії. Вібріон має форму зігнутої палички і забезпечений жгутиком. Збудник холери, мікробіологія якого вивчена досить добре, володіє геномом з двох хромосом і розмножується в планктоні прісних і солоних водойм. Відомо понад 150 серотипів холерного вібріона. Кожен серотип збудника холери належить до умовно-патогенних організмів і відрізняється за соматичного антигену. Залежно від серотипу та шляхи попадання інфекції в організм, відрізняється і протягом її хвороби. Але тільки два серотипу викликають симптоми недуги.
«Класична» холера викликається вібріоном О1 серогрупи, в якій виділяють два біотипа – класичний (Vibrio cholerae biovar cholerae) і Ель-Тор (Vibrio cholerae biovar eltor). У 1993 році в Південно-Східній Азії спалах холери була викликана раніше невідомих вібріон, який названий Бенгал (серотип 0139). Ці дані говорять про можливу мутації вібріона холери. Інші серотипи холерного вібріона не викликають захворювання у людини. Вони часто виявляються у відкритих водоймах і називаються холероподобными або псевдохолерными. Деякі є збудниками хвороб тварин і одиничних холероподобных захворювань людини.
Бактерія-збудник холери стійка при температурах від 16 до 40 градусів, не гине при заморожуванні. Довгий час вібріон проявляє життєстійкість у водоймах, особистих речах та фекаліях хворого. Вібріони гинуть при кип’ятінні, під дією дезінфікуючих засобів, що містять хлор.
Як вібріони потрапляють в організм
Збудники захворювання холери потрапляють в шлунок орально-фекальним або контакно-побутовим шляхом. Заразитися можна через воду або їжу. Джерелом збудника холери може бути свіжа або малосольна риба, м’ясо, молочні продукти, кондитерські вироби, овочі і фрукти, промиті зараженою водою. Інфікування можливе через брудні руки, посуд та особисті речі хворого. Джерелом збудника холери завжди є хворий. Повітряно-крапельним шляхом інфекція не передається. Самий небезпечний період для зараження – контакт з хворим у перші дні захворювання, на 3-му тижні контагіозність хворого падає. Зареєстровані випадки, коли людина була носієм вібріона протягом року. Найбільш поширений сьогодні збудник холери – вібріон Ель-Тор, що характеризується перебігом хвороби в стертій формі і носійство захворювання.
Що відбувається в організмі
Бактерії-збудники холери є тропными до тонкого кишечнику людини. Проникнувши в організм, холерні вібріони активно розмножуються в тонкому кишечнику, пошкоджують його слизові оболонки і виробляють величезну кількість токсинів. Саме токсини (екзотоксини і ендотоксини) вібріонів-збудники холери викликають порушення водно-сольового балансу, зневоднення, порушення роботи нервової системи. Всі ці дії призводять до судом і смерті хворого в результаті дегидрационного шоку. Токсини збудника холери через пошкоджені слизові оболонки кишечника швидко потрапляють у кров і викликають гостру інтоксикацію і ослаблення організму, що підвищує ризик приєднання вторинних інфекцій.
Діагностика холери
Методи простої мікроскопії здатні встановити наявність збудника холери вже в перші години зараження. Як це робиться?
Класичним методом для визначення збудника холери є методика посіву на поживні середовища. Для аналізу беруть блювотні маси або фекалії хворого. Аналіз готовий протягом 36-48 годин.
Прискорені методики не є достатньо достовірними, а служать лише підтвердженням основний діагностики.
Симптоматика і клінічна картина
Інкубаційний період хвороби становить від декількох годин до 6 днів з моменту потрапляння збудника холери в організм. Початок хвороби завжди гостре і супроводжується наступними симптомами:
- Частий (до 15 разів на добу) рідкий стілець. Особливість – це відсутність смердючого запаху і бурчання в животі.
- Нудота і блювання.
- Гострі болі в черевній порожнині.
- Підвищення температури до 40 градусів, а потім її поступове зменшення до відчуття постійного ознобу.
- Зневоднення та відчуття спраги.
- Запаморочення, слабкість.
Розвиток хвороби не впливає на свідомість. Через кілька годин з’являється ціаноз губ, блідість шкірних покривів. Зневоднення призводить до загострення рис обличчя, темних кіл під очима, хрипкому голосі. Тургор шкіри знижується, шкіра на кистях рук зморщується («руки пралі»). Порушується ритм серцевих скорочень, артеріальний тиск підвищується, з’являються проблеми з диханням, наростає ниркова недостатність.
Лікування хвороби
При перших симптомах необхідно термінове надання медичної допомоги. Хворий госпіталізується в інфекційне відділення, в окремий бокс. Лікування спрямоване на усунення патогена і відновлення водно-сольового балансу в організмі. Крім антибактеріальної терапії, призначаються препарати для нормалізації роботи травного тракту і відновлення слизових оболонок кишечника. В гострій формі передбачена сувора дієта, в якій переважають продукти з великим вмістом солей калію. Загальний курс лікування триває до 14 днів.
Прогноз може бути позитивним тільки при своєчасному стаціонарному лікуванні. Після одужання формується імунітет, але лише до певного серотипу холери. Інфікування іншими серотипами цілком можливо.
Профілактика захворювання
Профілактичні санітарно-гігієнічні заходи складаються з державних та індивідуальних, а також включають в себе вакцинацію.
Серед заходів можна виділити наступні:
- Попередження занесення холерного вібріона з вогнищ інфекції.
- Раннє виявлення та своєчасна ізоляція хворих.
- Заходи по знезараженню водойм загального користування.
- Знезараження питної води.
- Особиста гігієна та термічна обробка їжі.
- Застосування пероральних вакцин.
Протихолерні вакцини
Перші вакцини з’явилися в 1800-х роках, а пероральні вакцини в 1990-х роках. Вакцина проти холери є базовою в системі охорони здоров’я і входить в перелік основних лікарських засобів Всесвітньої організації охорони здоров’я. Сьогодні існує три сертифікованих більш ніж в 60 країнах пероральних вакцини – звичайна і модифікована WC/rBS, і CVD 103-HgR. Всі вони безпечні, побічними ефектами можуть бути пронос і помірні болі в животі. У 85 % їх захисна дія триває півроку, у 60 % – до року. Рекомендується проведення вакцинації особам з підвищеним ризиком зараження, але вони безпечні та ефективні для вагітних та осіб з низьким імунним статусом.
Сучасна ситуація
Статистика Всесвітньої організації охорони здоров’я говорить про те, що в світі щорічно захворює на холеру до 5 мільйонів осіб, з яких 100 тисяч помирає. Захворювання холерою корелює з рівнем життя і поширене в п’ятдесяти країнах світу. Чим нижчий соціально-економічний рівень життя, тим вище ризик зустрітися з збудниками холери і чуми. Дуже заразливий холерний вібріон і сьогодні активний в Африці, Азії та Індії. Тільки в 2010 році під час епідемії холери в Ефіопії померло близько 8 тисяч осіб.
А що у нас?
За даними дослідного протичумного інституту «Мікроб», росіяни цілком можуть зіткнутися, крім стандартних вірусів, із збудниками холери, чуми і сибірської виразки.
Спалах чуми цілком можлива на Алтаї. У 2016 році тут захворів десятирічний хлопчик, який разом з родиною обробляв тушки сурков.
Руйнівний ураган «Метью», коли м’ч пролетів над Гаїті в 2016 році, вимив холерний ембріон, і в деякі дні після буревію реєструвалося до 250 випадків холери на островах. У 2014 році в Росію інфекцію туристи привезли з Індії. Скільки туристів було на Гаїті в минулому році, і хто міг заразитися там, поки не відомо.
А ось на Ямалі в 2016 році у 36 осіб виявили сибірську виразку. Переносниками стали невакцинированные північні олені.
І знову триває бій
Незважаючи на те, що в арсеналі сучасної медицини є ефективні вакцини, дієві антибіотики і сильні засоби дегідратації, холера продовжує дивувати своїми спалахами. 53 країни світу регулярно надсилають звіти у Всесвітню організацію охорони здоров’я згідно з положенням про міжнародний нагляд за особливо небезпечними інфекціями. Дає ці звіти і Російська Федерація.
Нехай на тлі виявлених штамів підозрілих патогенних мікроорганізмів ми поки не зіткнулися з випадками масового інфікування, про здатність бактерій до мутацій забувати не варто. Як і про те, що холера була і залишається «хворобою брудних рук».
