Герої Афганської війни – військовослужбовці, які брали участь у боях на території цієї азіатської країни в складі Обмеженого контингенту Радянських військ. Багато з них були удостоєні звання Герой Радянського Союзу. Серед них як представники командувача складу, так і пересічні, які нерідко вражали оточуючих своєю хоробрістю і відвагою. Точно визначити, скільки героїв Афганської війни відзначилися на полях битв, не можна. Відомо тільки, що 86 осіб були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, ще 7 людей отримали звання Герой Росії.
Сергій Ахромеев
Герой Афганської війни, маршал Радянського Союзу Сергій Ахромеев був удостоєний почесного звання Героя Радянського Союзу в 1982 році. Відзначився він ще й на полях Великої Вітчизняної війни. У 70-ті роки керував оперативним управлінням Генерального штабу. У 1979 році був призначений першим заступником начальника Генерального штабу. Саме на цій посаді неодноразово виїжджав в Афганістан, здійснював безпосереднє керівництво бойовими діями радянських військ.
Одна з заслуг Ахромеева – керівництво конкретними військовими операціями, які здійснювалися в Афганістані протягом всієї кампанії, аж до остаточного виводу радянських військ.
Вже в кінці 80-х років став радником голови Президії Верховної Ради, посаду якого в той час займав Михайло Горбачов. Ахромеев безпосередньо консультував майбутнього президента СРСР з військових питань.
У другій половині 80-х років відзначився також як депутата Верховної Ради від Молдавської республіки. Входив до комітету з питань оборони і безпеки. Був активним генератором ідеї небезпеки стрімкого завоювання Радянського Союзу країнами НАТО.
Люди, які близько знали Ахромеева, відзначали, що маршал завжди користувався великою повагою як в армії, так і в комуністичній партії. Багато в чому цьому сприяла відмінна служба в Афганістані. При цьому йому часто незрозуміла позиція Горбачова, який регулярно відкладав вирішення найважливіших армійських проблем, які сам Ахромеев вважав невідкладними. У 1991 році він подав прохання про відставку, але президент СРСР зволікав навіть з вирішенням цього питання.
Учасник Афганської війни, герой СРСР Ахромеев був затятим прихильником виведення радянських військ з Афганістану. Тому захоплено сприйняв це рішення, коли воно, нарешті, було прийнято вищим керівництвом СРСР.
Валентин Варенніков
Герой Афганської війни Валентин Варенніков також був високопоставленим воєначальником. У 1978 році він став генералом армії.
В Афганістані він керував групою управління Міноборони в СРСР аж до безпосереднього виведення радянських військ з Афганістану. Вже в 1989 році став головнокомандуючим сухопутними військами в статусі заступника міністра оборони. Пішов у відставку в 1991 році під час розвалу СРСР.
Саме за службу в Афганістані герой Афганської війни Він отримав звання Героя Радянського Союзу. В Афгані багато відзначали його не тільки тактичне мислення, але організаційні здібності, вміння оперативно знаходити вирішення найскладніших питань.
Брав активну участь у подіях 1991 року у Вільнюсі, був одним з керівників захоплення телецентру, який був здійснений радянськими військами. В результаті цих збройних сутичок (за офіційною інформацією) загинули 14 людей, ще більше семисот отримали поранення різного ступеня тяжкості.
Існує версія, що рішення про застосування сили у Вільнюсі Він прийняв особисто, не радячись з президентом СРСР Горбачовим.
Павло Грачов
У числі учасників Афганської війни, героїв СРСР і міністр оборони рф Павло Грачов.
В Афганістані він брав участь, перебуваючи на керівних посадах у Радянській армії. У травні 1988 року був відзначений за блискуче проведення бойової операції, в результаті якої вдалося зайняти стратегічно важливий перевал Сатукандав, розташований в провінції Хост. Особливо було відзначено, що зробити це Грачову вдалося з мінімальними людськими втратами. При цьому він командував 103-ї повітряно-десантної дивізією. Саме тоді генерал-майору Грачову було присуджено звання Героя Радянського Союзу. На Афганській війні він залишався аж до остаточного виведення Обмеженого контингенту радянських військ.
Посаду міністра оборони Російської Федерації отримав у 1992 році. Багатьма було відзначено, що практично всіх своїх заступників він призначив з числа генералів і офіцерів, яких особисто і добре знав по Афганістану. Намагався опиратися прискореного виведення російських частин з республік Закавказзя, Прибалтики, окремих районів Середньої Азії, стверджуючи, що сама Росія поки що не володіє необхідними ресурсами для вирішення побутових і соціальних питань, з якими зіткнуться військовослужбовці і їх сім’ї, коли повернуться в Росію.
Грачов запам’ятався тим, що опирався політизації, ліквідувавши багато армійські політизовані організації, в числі яких Незалежна Профспілка військовослужбовців, Всеросійське офіцерське зібрання.
У перший час на посту міністра оборони відрізнявся тим, що влаштовував практично всі сторони. Його не критикував ні президент Росії, ні комуністи, вплив яких у той час було дуже відчутно. Опирався будь участі армії у вирішенні внутрішньополітичних проблем. При цьому у 1993 році під час кризи підтримав президента Єльцина, після чого став часто критикуватися опозиційними силами. Саме викликані ним війська штурмом взяли парламент, зробивши неможливим подальший опір.
Грачов неодноразово стверджував, що був категорично проти введення військ до Чечні, заявляючи про це на засідання Ради безпеки. Однак Єльцин і прем’єр-міністр Черномирдін пропонували відправити його у відставку за пацифістські настрої.
До січня 1995 року керував діями російської армії в Чечні з штабу в Моздоку. Але після кількох поспіль невдалих наступальних операцій повернувся в Москву. Після цього став піддаватися масованої критики за невдачі у Чечні і не проведені перетворення в армії.
Сам Грачов одним з перших у той час почав заявляти, що збройні сили повинні бути скорочені і в майбутньому формуватися за змішаним принципом з поступовим переходом на контрактну основу.
У червні 1996 року був відправлений у відставку.
Борис Громов
Борис Громов – герой Афганської війни, фото якого наведено вище. У 1984 році він отримав посаду заступника командувача Прикарпатським військовим округом, а пізніше був офіційним представником Генерального штабу в Афганістані.
Потім його на час повернули з Афганістану в Білоруський військовий округ, де він керував 28-ю армією, а в 1987-му повернули в “гарячу точку”, щоб він встав на чолі 40-ї армії. Паралельно Громов обіймав посаду уповноваженого уряду УРСР у справах тимчасового перебування військ в цій азіатській країні.
Звання Героя Радянського Союзу Борис Громов отримав у 1988 році за планування і успішне здійснення операції під кодовою назвою “Магістраль”. Її мета полягала у знятті блокади з міста Хост, який був обложений афганськими повстанцями.
Після закінчення Афганської війни кар’єра Громова складалася досить успішно. Він був депутатом Державної думи Федеральних Зборів Російської Федерації, а потім губернатором Московської області.
Сергій Игольченко
У списку героїв Афганської війни не тільки полководці, але і рядові, представники молодшого офіцерського складу. Серед них необхідно відзначити багатьох, наприклад, старшого механіка танка Сергія Игольченко, який служив у мотострілецької бригади 40-ї армії, ставилася до Туркестанскому військового округу. Звання Героя Радянського Союзу він отримав будучи рядовим.
Игольченко народився в 1966 році в невеликому селі в Воронезької області, яка в наші дні стала районом міста Бутурлиновка. Ріс в чисто селянській родині. Після 8 класу вступив в професійне училище, де здобув диплом механізатора широкого профілю. Працював у розташованому неподалік колгоспі “Березовський”.
У 1985 році був призваний до лав Радянської армії. Йому випало проходити службу в складі Обмеженого контингенту радянських військ, які вирушили в Афганістан. Досить швидко освоїв спеціальність старшого механіка-водія танка, яка була близька до його мирної професії.
Танк під управлінням Игольченко багаторазово брав участь у бойових діях, не менше шести разів подрываясь на мінах і фугасах противника. За цей час сам Игольченко двічі був поранений, отримав шість контузій (кожен раз після підриву), але незмінно залишався в строю.
Звання Героя Радянського Союзу в Афганську війну (1979-1989) отримав у 1988 році з формулюванням “За мужність і героїзм”.
Повернувшись до мирного життя, працював каменярем, а потім майстром виробничого навчання в училищі, яке коли-то сам і закінчував.
Юрій Максимов
Дізнатися багато цікавого про героїв Афганської війни та їх подвиги ви зможете з цієї статті. Необхідно згадати про генерала армії Юрія Максимова, який був удостоєний цього звання в 1982 році. Його можна віднести до перших героям Афганської війни, які зуміли відзначитися вже незабаром після введення Обмеженого контингенту радянських військ у Афганістан.
З початком бойових дій на території цієї країни в основному в боях і операціях брала участь 40-я армія, яка офіційно ставилася до Туркестанскому військового округу.
Командувач цією армією і її штаб відповідали за повноцінне постачання військ, озброєння і поповнення особовим складом на випадок необхідності. Сам Максимов безпосередньо займався підготовкою особового складу військ до бойових дій, оперативним управлінням і керівництвом, плануванням великих бойових операцій. Протягом тривалого часу він перебував в Афганістані, так як його робота позитивно оцінювалася командуванням.
Звання Героя Радянського Союзу йому було присвоєно в 1982 році за успішне виконання завдань, яке ставив перед ним уряд. Так свідчила офіційна формулювання. Разом з найпочесніших в СРСР званням Максимов і отримав підвищення по службі, ставши генералом армії.
Андрій Мельников
Фото героя Афганської війни Андрія Мельникова добре знайоме всім, хто цікавився подвигом радянських солдатів під час штурму висоти 3234 в провінції Хост. У ньому брав участь і гвардії рядовий Мельников, який отримав звання Героя Радянського Союзу посмертно.
Герой Афганської війни (1979-1989) Мельников родом з білоруського Могильова. Він з’явився на світ в 1968 році в робітничій сім’ї. Після закінчення 10 класів вступив до ПТУ. У радгоспі “Дніпровський”, розташованому в Могилевської області, працював трактористом. Одружився дуже рано, в 17 років. Вже через рік у нього народилася дочка.
У зв’язку з цим Мельников мав офіційну можливість відмовитися від проходження служби в армії, але сам погодився летіти в Афганістан. Розташування радянських військ прибув восени 1986 року. У квітні 1987-го увійшов до складу обмеженого контингенту. На той момент йому було 18 років. Взяв участь у шести бойових операціях.
Мельников служив кулеметником, особливо відзначився в боях за висоту 3234, в яких радянським загонам протистояли переважаючі сили противника. Найбільш запеклі бої розгорнулися 7 та 8 січня 1988 року.
Мельников протягом тривалого часу вів прицільний вогонь, часто змінюючи свою позицію, за рахунок чого йому вдавалося відбивати численні атаки ворога. Після використання всього боєкомплекту він зміг дістатися до розташованого поблизу укриття, щоб відшукати там нові боєприпаси. Але діставшись, встиг сказати тільки одну фразу: “Боєприпаси, все…”. Коли вже мертвого героя зняли бронежилет, то не могли повірити, що він залишався живий так довго, незважаючи на численні поранення. Очевидці стверджують, що померти Мельников мав ще кілька годин тому, але все одно продовжував оборонятись, виконуючи поставлене наказ. Від вибухових хвиль пластини його бронежилета були ніби втиснені в тіло.
Це ще одна з історій про героїв Афганської війни та їх подвиги, яка залишилася в пам’яті багатьох.
Ігор Чмуров
В число радянських героїв Афганської війни входить і Ігор Чмуров, уродженець Смоленської області, невеликого містечка Ярцево. В Афганістані він служив у званні сержанта в ВДВ.
Свій подвиг він здійснив у грудні 1985 року в складі роти старшого лейтенанта Пєскова. Військового підрозділу було доручено блокувати ущелині, в якому розташувалися душмани. Там вони створили опорну базу, що мала великою кількістю боєприпасів, зброї і продовольства. База була добре укріплена, тому могла утримувати оборону протягом тривалого часу.
В туман і снігопад противник вирішив зробити спробу вибити радянські загони з позицій, які вони займали. Атака почалася при масованій підтримці мінометів, безвідкатних знарядь, великокаліберних кулеметів. Душмани пішли в атаку відразу з декількох напрямів. Під час бою з’ясувалося, що сили опонентів значно перевершують число оборонців в радянських загонах. У критичній ситуації командир роти Пісків приймає рішення разом з двома взводами вирушити на допомогу сусідам, а на ключовий висоті при цьому залишилася група прикриття, у складі якої знаходився Чмуров.
Противник робив неодноразові спроби захопити висоту, обрушивши на позиції радянських військ потужний шквалистий вогонь, але безуспішно. Тяжкопоранений Чмуров не відступив, вийшовши фактичним переможцем з цієї сутички.
Пізніше, описуючи ці події, він розповідав, що душмани весь час намагалися прорватися до входу в ущелину, над головами пролітали не тільки осколки снарядів, але і шматки скель. В його кулеметі патрони майже закінчилися, коли він помітив, що противники заходять у тил взводу. У цей момент Чмуров отримує поранення в стегно, боєприпаси остаточно закінчуються, а він бачить, що душмани знаходяться вже в двох кроках від нього. Тоді він скористався гранатою, завдяки вибуху атака захлинулася, висоту вдалося відстояти.
Олександр Стовба
Лейтенант Олександр Стовба входив до складу 66-ї мотострілецької бригади, яка воювала в Афганістані. Він трагічно загинув на самому початку війни, в 1980 році, отримавши звання Героя Радянського Союзу посмертно.
Примітно, що після його загибелі став відомий і як поет, що писав вірші воєнної тематики. Його навіть посмертно удостоїли премії Ленінського комсомолу.
23-річний Стовба прибув служити в Афганістан у самому початку 1980 року. Він командував взводом взводом. У березні його оточили взвод супротивники в провінції Кунар біля населеного пункту Сьоран. Сам Стовба був поранений в ногу, але відмовився відступати разом з іншими, залишившись прикривати відхід свого підрозділу. У цьому бою він загинув.
Євген Родькин
Серед учасників Афганської війни героїв Росії також зустрічається чимало. До того ж багато хто з них незабаром після виведення радянських військ з Афганістану були змушені брати участь у ще одному смертоносному збройному конфлікті – Чеченської війни. І там доводилося здійснювати подвиги, проявляти мужність і відвагу.
Євген Родькин вступив на строкову службу ще у 1972 році. Після демобілізувався, пішов працювати в міліцію. З 1984 по 1986 роки він брав безпосередню участь у наданні допомоги правоохоронним органам Демократичної Республіки Афганістан, ділився досвідом з організації правопорядку. Сам брав участь і в бойових операціях. Зокрема, брав участь у боях в провінції Хост, за що отримав орден Червоної Зірки.
Родькин – герой Афганської і Чеченської воєн. З 1995 року він регулярно вирушав у відрядження до Чечні. Навесні 1996 року став на чолі групи, яка відбивала напад бойовиків на блокпости на підступах до Грізного. Його атакували групу переважаючі сили противника. Після 4-годинного бою він отримав поранення, але залишився в бою, продовжуючи командувати групою, поки не загинув, відображаючи чергову спробу бойовиків задавити загін силою.
Посмертно йому присвоєно звання Героя Росії.
