Весь складний світ класичної музики, який неможливо охопити одним поглядом, прийнято умовно ділити на епохи та стилі (це відноситься до всього класичного мистецтва, але сьогодні ми говоримо саме про музику). Одним з центральних етапів розвитку музики є епоха музичного класицизму. Ця епоха дала світовій музиці три імені, які, напевно, будь-яка людина, хоча б трохи знайомий із класичної музики, зможе назвати: Йозеф Гайдн, Вольфганг Амадей Моцарт та Людвіг ван Бетховен. Так як життя цих трьох композиторів була так чи інакше пов’язана з Віднем XVIII століття, стиль їх музики, а також саме блискуче сузір’я їх імен отримало назву віденського класицизму. Самих цих композиторів називають віденськими класиками.
“Татусь Гайдн” – чий тато?
Самим старшим з трьох композиторів, а значить, основоположником стилю їх музики, є Франц Йозеф Гайдн, біографію якого ви і прочитаєте в цій статті (1732-1809) – “татусь Гайдн” (кажуть, так назвав Йозефа сам великий Моцарт, який, до речі, був молодший Гайдна на кілька десятків років).
Будь би став величатися! А татусь Гайдн? Анітрохи. Встає вдосвіта й — працює, пише свою музику. І одягнений так, немов він не знаменитий композитор, а непомітний музикант. І в їжі простий, і в розмові. Взяв скликав всіх хлопчаків з вулиці і дозволив їм є чудові яблука в своєму саду. Відразу видно, що батько його був бідняк і що дітей у сім’ї було багато — сімнадцять! Якби не випадок, може, Гайдн, як батько, став би каретних справ майстром.
Раннє дитинство
Маленька, загублена в Нижній Австрії село Рорау, величезне сімейство, на чолі якого – звичайний трудівник, каретник, у віданні якого зовсім не володіння звуком, а воза і колеса. Але звуком Йозефа батько теж володів непогано. У бідній, але гостинному домі Гайднов часто збиралися сільські жителі. Вони співали й танцювали. Австрія взагалі дуже музикальна, але, мабуть, головним предметом їх інтересу був сам господар будинку. Не знаючи нотної грамоти, він тим не менш непогано співав і акомпанував сам собі на арфі, добираючи акомпанемент по слуху.
Перші успіхи
На маленькому Йозефа яскравіше всіх інших дітей позначилися музичні здібності батька. Вже в п’ять років він виділявся серед однолітків красивим, дзвінким голоском і відмінним почуттям ритму. З такими музичними даними йому просто на роду було написано не рости в рідній сім’ї.
У той час церковні хори гостро потребували високих голосах – жіночих голосах: сопрано, альтах. Жінки, згідно пристрою патріархального суспільства, в хорі не співали, тому їхні голоси, так потрібні для повного і гармонійного звучання, замінювалися на голоси зовсім ще юних хлопчиків. До початку мутації (тобто перебудови голосу, є частиною змін організму під час перехідного віку) хлопчики з хорошими музичними даними цілком могли замінити жінок в хорі.
Ось і зовсім маленького Йозефа забрали в хор церкви Хайнбурга – невеликого містечка на березі Дунаю. Для його батьків це напевно стало величезним полегшенням – в такому ранньому віці (Йозефу було приблизно сім) ніхто з їхньої родини ще не перейшов на самозабезпечення.
Собор св. Стефана
Містечко Хайнбург взагалі відіграв важливу роль в долі Йозефа – тут він почав професійно вчитися музиці. А незабаром хайнбургскую церкву відвідав Георг Ройтер – великий музикант з Відня. Він об’їжджав країну все з тією ж метою – підшукати здатних, голосистих хлопчиків для співу в хорі собору св. Стефана. Це нам навряд чи щось говорить така назва, а для Гайдна це була велика честь. Собор святого Стефана! Символ Австрії і символ Відня! Величезний, з гулко отзывающимися склепіннями зразок готичної архітектури. Але і заплатити за спів у такому місці Гайдну довелося з лишком. Довгі урочисті богослужіння і придворні свята, на яких теж потрібен був хор, забирали величезну частину його вільного часу. А треба було ще вчитися в школі при соборі! Робити це доводилося уривками. Керівник хору, той самий Георг Ройтер, мало цікавився тим, що відбувалося в умах і серцях його підопічних, і не помітив, що один з них робить свої перші, може, незграбні, але самостійні кроки в світі твору музики. Творчість Йозефа Гайдна тоді ще носило друк дилетантства і самих перших проб. Консерваторію для Гайдна замінив хор. Часто доводилося розучувати геніальні зразки хорової музики попередніх епох, а Йозеф попутно робив для себе висновки про прийоми, якими користувалися композитори, витягував з нотного тексту потрібні йому знання і навички.
Хлопчикові доводилося виконувати і зовсім вже не пов’язану з музикою роботу, наприклад, прислужувати за придворним столом, підносити страви. Але і це виявилося сприятливим для розвитку майбутнього композитора! Справа в тому, що вельможі при дворі їли не інакше як під високу симфонічну музику. А маленький лакей, якого і не помічали важливі вельможі, подаючи страви, робив про себе необхідні висновки про будову музичної форми або найбільш барвистих гармоніях. Безумовно, до цікавих фактів з життя Йозефа Гайдна відноситься сам факт його музичної самоосвіти.
Обстановка в школі була суворою: хлопчиків дріб’язково і суворо карали. Подальших перспектив не передбачалося: як тільки голос починав ламатися і вже не був ще високим і звучним, його володаря безжально викидали на вулицю.
Мінорне початок самостійного життя
Така ж доля спіткала і Гайдна. Йому вже було 18 років. Кілька днів поблукавши вулицями Відня, він зустрів старого шкільного товариша, і той допоміг йому знайти квартиру, точніше – маленьку кімнатку під горищем. Відень недарма називають музичною столицею світу. Навіть тоді, не прославлена ще іменами віденських класиків, вона була музыкальнейшим містом Європи: по вулицях плавали мелодії пісень і танців, а в кімнатці під дахом, в якій оселився Гайдн, виявилося справжній скарб – старий, розбитий клавікорд (музичний інструмент, один з попередників фортепіано). Багато грати на ньому, проте, не доводилося. Більшу частину часу забирали пошуки роботи. У Відні вдається роздобути лише кілька приватних уроків, доходи від яких ледь дозволяють задовольнити необхідні потреби. Зневірившись знайти роботу у Відні, Гайдн пускається в мандри по довколишніх містах і селах.
Нікколо Порпора
Це час – юність Гайдна – затьмарений гострою потребою і постійними пошуками роботи. До 1761 року йому вдається знаходити роботу лише на час. Описуючи цей період його життя, слід відзначити роботу концертмейстером у італійського композитора, а також вокаліста і педагога Нікколо Порпора. Гайдн влаштувався до нього спеціально, щоб підучити теорію музики. Підучитися вийшло під час виконання обов’язків лакея: Гайдну доводилося не тільки акомпанувати.
Граф Морцин
З 1759 року протягом двох років Гайдн живе і працює в Чехії, у маєтку графа Морцина, у якого була оркестрова капела. Гайдн – капельмейстер, тобто керуючий цієї капелою. Тут він у великій кількості пише музику, музику, безумовно, дуже гарну, але саме таку, яку від нього вимагає граф. Варто зауважити, що більшість музичних творів Гайдна написані саме при виконанні службових обов’язків.
Під керівництвом князя Естерхазі
У 1761 році Гайдн переходить на службу в капелу вже угорського князя Естерхазі. Запам’ятайте це прізвище: помре старший Естерхазі, маєток перейде у відомство його сина, а Гайдн все так само буде служити. Він прослужить капельмейстером у Естерхазі тридцять років.
Тоді Австрія являла собою величезну феодальне держава. До її складу входили і Угорщина і Чехія. Феодали – князі, князі, графи – вважали хорошим тоном мати при дворі оркестрову та хорову капели. Ви напевно чули що-небудь про кріпаків оркестрах в Росії, але, може бути, не знаєте, що в Європі справу також було не кращим чином. Музикант – навіть самий обдарований, навіть керівник капели – перебував у положенні слуги. У той час, коли Гайдн тільки починав служити в Естерхазі, в іншому австрійському місті Зальцбурзі, підростав маленький Моцарт, якому ще належить, будучи на службі у графа, обідати в людський, сидячи при цьому вище лакеїв, але нижче кухарів.
Гайдну належало виконувати безліч великих і дрібних обов’язків – від написання музики до свят і урочистостей і вивчення її з хором і оркестром капели до дисципліни в капелі, особливостей костюма і збереження нот і музичних інструментів.
Маєток Естерхазі розташовувалося в угорському містечку Эйзенштадте. Після смерті старшого Естерхазі керувати маєтком став його син. Схильний до розкоші і торжеств, він побудував заміську резиденцію – Эстерхаз. Під палац, який складався зі ста двадцяти шести кімнат, часто запрошувалися гості, а для осіб, зрозуміло, повинна була звучати музика. Князь Естерхазі виїжджав в заміський палац на всі літні місяці і вивозив туди всіх своїх музикантів.
Музикант або слуга?
Тривалий період служби в маєтку Естерхазі став часом народження багатьох нових творів Гайдна. На замовлення свого господаря він пише великі твори в різних жанрах. З-під його пера виходять і опери, і квартети, і сонати, та інші твори. Але особливо любить Йозеф Гайдн симфонію. Це велике, зазвичай чотиричасний твір для симфонічного оркестру. Саме під пером Гайдна з’являється класична симфонія, тобто такий зразок цього жанру, на який згодом будуть спиратися інші композитори. За своє життя Гайдн написав близько ста чотирьох симфоній (точна цифра невідома). І, зрозуміло, їх більша частина була створена саме капельмейстером князя Естерхазі.
З часом становище Гайдна досягло парадоксу (на жаль, те ж саме трапиться згодом і з Моцартом): його знають, його музику слухають, про нього кажуть в різних європейських країнах, а сам він не може навіть поїхати куди-небудь без дозволу свого господаря. Приниження, яке відчуває Гайдн від подібного ставлення до нього князя, іноді прослизає в листах до друзів: “Капельмейстер я або капельдинер?” (капельдинер – слуга).
“Прощальна” симфонія Йозефа Гайдна
Рідко вдається композитору вирватися з кола службових обов’язків, побувати у Відні, побачити друзів. До речі, на деякий час доля зводить його з Моцартом. Гайдн був одним з тих, хто беззастережно визнав не тільки феноменальну віртуозність Моцарта, але саме його глибокий талант, дозволяв Вольфгангу заглядати в майбутнє.
Однак ці відлучки були рідкісними. Куди частіше Гайдну і музикантам капели доводилося затримуватися в Естерхазі. Князь часом і на початку осені не хотів відпускати капелу в місто. У біографії Йозефа Гайдна до цікавих фактів, безперечно, належить історія створення його 45-й, так званої Прощальній симфонії. Князь в черговий раз надовго затримав музикантів у літній резиденції. Давно вже настали холоди, музиканти довго не бачили членів своїх сімей, а болота, що оточували Эстерхаз, не сприяли міцному здоров’ю. Музиканти звернулися до свого капельмейстеру з проханням попросити про них князя. Навряд чи б допомогла пряме прохання, тому Гайдн пише симфонію, яку виконує при свічках. Симфонія складається не з чотирьох, а з п’яти частин, і під час останньої музиканти по черзі встають, кладуть інструменти і виходять із зали. Таким чином Гайдн нагадав князю, що пора відвозити капелу в місто. Переказ свідчить, що князь зрозумів натяк, і літній відпочинок нарешті закінчився.
Останні роки життя. Лондон
Життя композитора Йозефа Гайдна розвивалася подібно стежинці в горах. Підніматися важко, але зате в кінці – вершина! Кульмінація і його творчості, і його слави припала на самий кінець життя. Твори Гайдна досягли остаточної зрілості у 80-х роках XVIII століття. До зразків стилю 80-х відносять шість так званих паризьких симфоній.
Непросте життя композитора ознаменувався тріумфальним завершенням. У 1791 році помирає князь Естерхазі, а його спадкоємець розпускає капелу. Гайдн – вже відомий по всій Європі композитор – стає почесним громадянином Відня. Він отримує у цьому місті будиночок і довічну пенсію. Останні роки життя Гайдна проходять досить променисто. Він двічі відвідує Лондон – у результаті цих поїздок з’явилися дванадцять лондонських симфоній – останніх його творів у цьому жанрі. У Лондоні він знайомиться з творчістю Генделя і під враженням від цього знайомства вперше пробує себе в жанрі ораторії – улюбленому жанрі Генделя. На схилі років Гайдн створює дві ораторії, відомі досі: “Пори року” та “Створення світу”. Музику Йозеф Гайдн пише до самої смерті.
Висновок
Ми розглянули основні етапи життя батька класичного стилю в музиці. Оптимізм, торжество добра над злом, розуму над хаосом і світла – над темрявою, ось характерні риси музичних творів Йозефа Гайдна.