Іменник “десятина” з’явилося в російському мовою кілька століть тому. За час свого існування воно придбало кілька значень, і деякі з них на сьогодні вже не актуальні. Однак це не привід забувати їх – адже це частина історії. Давайте ж дізнаємося, що означало це слово і як воно трактується сьогодні.
Десятина як одиниця виміру
До Революції 1917 р. кожний житель Царської Росії знав, що десятина – це одиниця для вимірювання земельної площі.
Ця міра виникла і активно застосовувалася ще в часи Київської Русі. Правда, в той історичний період вона ще не мала точно визначеного розміру. Найбільш поширена різновид десятини в Древньої Русі – це квадрат з довжиною сторони в 50 сажнів (ще одна застаріла одиниця вимірювання, яка дорівнює 2,16 м). Його загальна площа дорівнювала однієї десятої квадратової версти. Звідси, до речі, і виникла назва “десятина”.
Варто відзначити, що існувало кілька їх видів. При цьому найбільш поширеною була так звана казенна десятина, яка фігурувала в офіційній документації. Саме вона була найбільш часто використовуваної поземельної мірою в Російській імперії аж до її занепаду.
При цьому казенна десятина – це була вже інша фігура. Не квадратний відрізок землі, а прямокутний. Його іменували в залежності від довжини його меншої сторони – “тридцяткою” (при розмірі 80 і 30 сажнів) або “сороковкой” (60 і 40 сажнів).
Історія десятини на Русі і в Царській Росії
Перші письмові згадки про цю одиниці виміру датуються XIV ст. Але, враховуючи кількість воєн на всій території Русі, що супроводжуються пожежами, в яких гинули документи, історики вважають, що десятина як міра почала активно застосовуватися раніше.
Як вже було сказано вище, протягом кількох століть ця одиниця не мала точно розміру, а тому в різні історичні епохи відрізнялася. З-за цього у різні періоди зафіксоване в документах кількість території, що належить тій чи іншій людині, могло змінюватися. Це, природно, викликало численні суперечки і переділи.
Щоб вирішити подібну проблему, вже в 1753 р. була введена казенна десятина (це 2400 квадратних сажнів). Саме вона разом з господарської косою, господарською круглою, сотенної та баштанної активно використовувалася аж до впровадження метричної системи. Дана подія сталася вже після Жовтневої революції у вересні 1918 р.
До речі, незважаючи на таку зміну, десятина продовжувала грати роль одиниці виміру ще дев’ять років, поки в 1927 р. не було накладено категоричну заборону на її використання.
Десятина землі – це скільки в сучасних одиницях вимірювання
Ця міра давно застаріла, але згадка про неї можна нерідко зустріти в літературі. Причому це не тільки твори класиків, написані кілька століть тому, але і деякі сучасні історичні романи. У зв’язку з цим їх читачам часто буває цікаво знати відповідь на питання: десятина землі – це скільки в сотках, гектарах або навіть квадратних метрах? Адже таким чином вони можуть краще уявити розміри території, на якій відбувається дія твору.
У творах XVIII-XIX ст., як правило, мова йде про казенної одиниці, а вона дорівнює 10 925 м2. Якщо перевести це в сотки – десятина буде 109,25 ар, або 1,0925 га. Що стосується інших видів, крім казенної найчастіше згадується кругла господарська. За розміром вона перевищує господарську косу і дорівнює 3600 квадратних сажням. Знаючи це, можна порахувати: кругла господарська десятина – це скільки соток (ар)? Правильною відповіддю буде – 163,881.
До речі, переклад з одиниць метричної системи можна здійснити за допомогою практично будь-якого онлайн-калькулятора заходів і величин. Зазвичай в ньому вказана казенна десятина землі. Але зустрічаються і більш просунуті програми подібного штибу, в яких гектари і сотки можна перевести і в який-небудь інший вид цієї заходи. Найчастіше – в господарську круглу. Так що, якщо є час і бажання, можна спробувати.
Ще один спосіб трактування слова
Крім назви одиниці виміру, описуване іменник застосовувалася в адміністративно-територіальному поділі Патріаршої області в Російській імперії в XVII-XVIII століттях. У той час це була одиниця виміру церковно-адміністративних округів, на які ділилася єпархія. Начальник кожної з них іменувався “десятильником”. В кінці XIX ст. тощо назву було замінено на термін “благочиння”.
“Десятина” як топонім
Досліджуване слово також стало назвою деяких населених пунктів, які входять до складу Російської Федерації та України. У Росії це невелике містечко у Вологодській області і село в Новгородській області. На території України так називається село, розташоване в західній частині країни – в Волинській області.
Значення слова “десятина” з точки зору релігії
Досліджуваний термін має ще один спосіб тлумачення, причому в цьому значенні він продовжує активно застосовується і донині. Так називається податок на користь церкви, рівний десятої частини доходу кожного з її членів.
Найчастіше ця подати характерна для християнських деномінацій, а також іудаїзму. Цікаво, що в різні періоди історії ставлення до неї було різним. В один час стягування десятини здійснювалося державою, і цей податок був обов’язковим. В інші періоди сплата цієї податі ставала добровільною.
Історія появи десятини
Прийнято вважати, що виникнення традиції жертвувати на потреби храму десяту частину придбаного пов’язано з ім’ям легендарного Авраама. За переказами, після того як Господь дарував чоловікові перемогу над численними ворогами, в подяку він пожертвував єрусалимського первосвященника Мельхіседека десяту частину від всього видобутку. Надалі подібна традиція стала популярною серед нащадків Авраама.
Десятина у євреїв
В обов’язковий податок для будь-якого єврея десятина перетворилася в часи Мойсея. Після звільнення з єгипетського рабства нащадки Авраама опинилися перед необхідністю не просто створити нову незалежну державу, але і систему законів, по якій будуть жити її громадяни. У Біблії говориться, що придумувати закони і правила євреям не довелося. Адже під час їх перебування в пустелі Всевишній сам дарував їм Закон, за яким їм належало жити і вірити. Саме в ньому десятина вперше стає обов’язковим податком.
У випадку з єврейським народом існування подібної податі було цілком обґрунтованим. Справа в тому, що одне з колін Ізраїлю (левити) брала на себе функції священнослужителів. Щоб вони могли повноцінно виконувати обов’язки, що стосуються служіння Богу, і не відволікалися, решта одинадцять колін брали на себе обов’язки по їх утриманню (левити були єдиними, хто не мав власної землі). Для цієї мети і стягувалася десятина.
У свою чергу кожен із священиків також віддавав десяту частину з отриманих грошей, продуктів або товарів для потреб головного з них – первосвященика. Варто відзначити, що отримані таким шляхом кошти левити витрачали не тільки на власні потреби, а й на благодійність, підтримуючи вдів і сиріт.
Десятина в християнстві
З виникненням християнства в його основу були закладені багато єврейські традиції, серед них і вищезазначений податок. Спочатку він не був обов’язковим, і платити його можна було за власним розсудом. Ось тільки охочих жертвувати завжди було не дуже багато. Тим більше, що до становлення християнства головною релігією Римської імперії більшість осіб, які її сповідують, були небагаті.
Коли ж усі громадяни Риму добровільно-примусово стали християнами, багатії не боляче-то поспішали розлучатися з десятою частиною майна. Щоб заохочувати їх, у 567 р. н. е. на Турському соборі було вирішено підносити десятину як додатковий податок. При цьому підкреслюючи, що сплата його свідчить про істинну віру парафіянина.
Однак подібна спроба тиснути на совість не дала очікуваного ефекту, так як власники величезних статків часто позбавлені її. Тому більшість з них все так само продовжували не платити подати або робили це вкрай нерегулярно. Таким чином, новий закон торкнувся лише небагатих парафіян, які і до цього намагалися вносити десятину. Після цієї невдачі в 585 р. на Маконском соборі цей податок був оголошений обов’язковим, а не сплачували його відлучалися від церкви.
Трохи більше ніж через двісті років Карл Великий пішов ще далі і призначив кримінальні покарання всім неплатникам, в залежності від їх злостности. При цьому король також висунув ряд вимог до духовенства. Зокрема їм було дозволено витрачати на себе лише одну третину отриманих грошей, друга ж частина йшла на будівництво та утримання церковних будівель, а третя мала витрачатися на благодійність.
На жаль, від прекрасної ідеї Карла Великого (використовувати десятину на благі справи, а не тільки на задоволення зростаючих потреб духовенства) незабаром лишилася тільки обов’язковість її сплати. Причому в майбутні роки церква стала вимагати не тільки частина доходів від землеробства (як було спочатку), але і у всій іншій діяльності. Дійшло до того, що навіть повій змушували приносити в храм десятину, не забуваючи при цьому корити їх за недостойність ремесла.
У майбутні кілька століть відбувалися справжні баталії при розділі зібраної десятини. Так, не тільки Папа Римський вимагав левову частку від усіх грошей для утримання свого двору, але і багато європейські монархи. При цьому простий народ, купецтво, лицарство і менш знатне дворянство було не в захваті від зростаючого кількості нахлібників. Тому з початком епохи реформації більшість європейських країн поступово стали скасовувати цей обов’язковий податок та інші релігійні побори. На даний момент у більшості християнських деномінацій десятина не є обов’язковим податком. При цьому багато з них повернулися до принципу Турського собору 567 р.
Церковна десятина
З прийняттям християнства в Київській Русі, як і в інших державах, був введений згаданий податок. Проте на відміну від європейських країн вся його тяжкість лягала на княжі плечі. Іншими словами, після того як правитель збирав десятину на землях своїх підданих, саме він платив цей податок. Причому і зі своїх власних доходів в тому числі.
Десятина у османів
Подібний податок використовувався не тільки в іудеїв і християн, але і в деяких мусульманських країнах.
Так, у часи Османської імперії жителів завойованій ними Болгарії примушували платити десятину. Правда, вона йшла не на потреби духовенства, а турецьким феодалам. На відміну від європейців, у османів громадянам хоча б чесно казали, кому і куди йдуть їх гроші, а не прикриваючись іменем Бога для здійснення поборів.
