Депортація в СРСР і сталінські репресії
Депортація в СРСР застосовувалася в якості однієї з форм репресій. Вона служила якимось своєрідним інструментом радянської національної та демографічної політики. Міра використовувалася стосовно тих осіб і навіть цілих народів, які були визнані офіційною владою суспільно небезпечними.
Депортація народів являла собою насильницькі заходи по переселенню громадян за національною ознакою у віддалені куточки СРСР.
У військові роки, а саме в 1942-1945 рр., в Сибіру були заслані німці, калмики, фіни, карачаївці, кримські татари, балкарці, чеченці, турки-месхетинці та інші народи, жителі територій СРСР, які перебували під німецькою окупацією, громадяни країн Східної Європи, включаючи російських емігрантів, остарбайтерів («працівників зі Сходу») і т. д. Після того як сталася радянізація Маньчжурії, на період з серпня по вересень 1945 року депортації були схильні знаходилися там японці, китайці та росіяни емігранти.
Що таке депортація в світовому масштабі?
Відповідно до Протоколу №4 до Європейської конвенції про захист прав людини і її основних свобод, жодна людина не може бути висланий з території будь-якої держави, якщо він є її громадянином, також неможливо заборонити жодному громадянину в’їжджати на територію своєї держави.
У статті 7 Римського статуту Міжнародного кримінального суду, виданого 17 липня 1998 р. зазначено, що насильницьке переміщення (депортація) населення вважається одним із злочинів проти людства і тягне за собою кримінальну відповідальність на міжнародному рівні.
