Популяризація театрального мистецтва
Продовжуючи постійно працювати в рідному театрі, Олег Павлович старанно займався популяризацією російської школи по всьому світу. Він керував організацією кількох десятків постановок за сюжетами російських класиків в Європі та Америці. На підставі університету в Гарварді Табаков відкрив річну театральну школу імені Костянтина Станіславського, яку сам і очолив. Отримуючи від роботи сили і життєву енергію, актор протягом чотирнадцяти років обіймав посаду ректора у МХАТ і американського університету Карнегі Меллон. У 2000 році іменитий метр отримав пропозицію очолити керівництво столичним театром імені Чехова, з готовністю прийнявши його. Відкритий до експериментів і нововведень, Олег Павлович став одним з перших акторів, які вирішили брати участь у телевізійних зйомках театральних постановок. Завдяки йому глядачам стали доступними для перегляду телеверсії “Шагреневої шкіри”, “Езопа” і “Пічники”.
Роман з кінематографом
Ще в студентські роки юний геній почав активно зніматися в кіно. Першу роль він отримав у фільмі “Саша вступає в життя”. Вона була байдуже прийнята критиками, але допомогла починаючому акторові влитися в робочий процес і навчитися орієнтуванні на знімальному майданчику. Справжня популярність, що виходить за межі СРСР, прийшла до Табакову після роботи в кінострічках “Сімнадцять миттєвостей весни”, “Війна і мир”, “12 стільців” і “д’артаньян”. Завдяки якоюсь унікальною внутрішньої сили і впевненості Олегу вдавалося навіть другорядних персонажів зробити улюбленими і яскравими. Це допомагало отримувати нові пропозиції від режисерів та отримувати справжнє задоволення від роботи з іменитими і більш досвідченими колегами по цеху.
Цілком присвятивши себе праці, Табаков завжди згорав в кожному кадрі і сцені. Це не пройшло безслідно, і у 29 років у нього стався перший інфаркт. Медики категорично заборонили артистові колишній ритм життя, рекомендуючи перейти в щадний режим. Але жити інакше актор просто не вмів і не хотів вчитися. Тому всупереч усім заборонам він незабаром після хвороби вже пурхав по сцені, наче метелик. У творчій скарбничці Олега Павловича більше 120 ролей, але він ніколи не вважав, що зробив достатньо в професії. Численні шанувальники змушували режисерів часто доставляти артиста на майданчик непомітно. Тому що відмовляти у спілкуванні або грубити він не вмів категорично, а що з’явилися після легендарних фільмів шанувальники не давали йому вільного проходу.
