У Всесвіті речовина нерідко перебуває в станах, абсолютно екстремальних для нашої планети. Тут відсутні високі температури і тиску, сильні гравітаційні й магнітні поля, інтенсивні жорсткі випромінювання, завдяки чому, власне, й змогла виникнути і розвинутися складна біосфера. Однак екстремальність того чи іншого об’єкта – велика умовність, адже для Всесвіту подібні стани матерії зовсім звичайні. Людство вперше дізналася про них завдяки відкриттю особливого класу зірок – білих карликів.
Відкриття дивних об’єктів
Історія вивчення незвичайних зірок взяла старт на початку XX століття, коли астрономи об’єднали результати спостережень декількох близько розташованих кратних зоряних систем – 40 Ерідана, Сіріуса і Проциона. З’ясувалося, що в кожній з цих систем один з компонентів характеризується дивним поєднанням властивостей. Їх орбітальні параметри свідчили про досить великій масі, порівнянної з масою звичайної зірки; спектральні характеристики вказували на високу температуру. Світність ж цих об’єктів виявилася дуже малою – це були слабкі, тьмяні зірочки.
У 1917 році був відкритий перший одиночний об’єкт з подібними властивостями – зірка Ван Маанена, розташована в 14 світлових роках від Сонця. Маса її становить 0,7 сонячних мас, і при цьому наше Сонце випромінює більш ніж у п’ять тисяч разів могутніше, ніж зірка Ван Маанена, що отримала ім’я на честь свого першовідкривача – голландського астронома, працював у США.
У 1922 році ще один голландський американець, В. Я. Лейтен, відкрив кілька таких об’єктів, запропонував для цього класу зірок назва, яку ми вживаємо і понині: «білий карлик». Тут термін «білий» означає «гарячий» і пов’язаний зі спектральними особливостями.
