Белла Ахмадуліна – одна з найбільш видатних радянських поетес, лауреат Державної премії СРСР. На відміну від інших літературних діячів цієї епохи, вона не стосувалася у своїй творчості соціальних проблем, а свої вірші писала високим вишуканим стилем. Життя Белли Ахмадуліної була яскравою, насиченою і повної цікавих подій.
Дитинство
10 квітня 1937 року в Москві в родині заступника міністра митного комітету СРСР і перекладачки з КДБ народилася Ізабелла Ахатовна Ахмадуліна.
Вихованням дівчинки займалася бабуся. Саме вона прищепила майбутньої поетеси любов до літератури, читаючи їй твори російських класиків. Початок Великої Вітчизняної війни перевернуло життя Ахмадулиных. Батько сімейства відправився на фронт. Дівчинка з бабусею були евакуйовані в Казань. В евакуації Белла перенесла важку хворобу, після якої ледь оговталася.
Коли відгриміли переможні залпи, дівчинка повернулася до Москви і пішла в школу. У школі вона відчувала себе не дуже комфортно, так як в евакуації звикла до самотності. Тому школу дівчинка часто прогулювала.
Початок творчого шляху
Свої перші вірші Ахмадуліна написала в 15 років. Школяркою вона відвідувала літературний гурток Палацу піонерів. Коли ж прийшла пора визначатися із професією, за наполяганням батьків майбутня поетеса вирішила вступати на факультет журналістики в Московський державний університет. Але вступні іспити дівчина провалила. Тоді батьки порадили їй влаштуватися у видання «Метробудівець».
Вперше вірші Ахмадуліної були надруковані журналом «Жовтень» в 1955 році. Але в «Комсомольській правді» вірші молодої поетеси розкритикували, назвавши старомодними.
Літературний інститут
Через рік Ахмадуліна стала однією зі студенток Літературного інституту. Але закінчити його не змогла… Бориса Пастернака. У 1958 році йому була присуджена Нобелівська премія за роман «Доктор Живаго». На батьківщині на Пастернака почалася жорстока цькування. Його називали зрадником. Ахмадуліна ж відмовилася підписувати очорнює письменника лист. Це не пройшло їй даром – дівчина була відрахована з інституту.
Ахмадуліна влаштувалася позаштатним кореспондентом в «Літературну газету» в місті Іркутську. Головний редактор гідно оцінив літературний талант Белли і допоміг їй повернутися в інститут. У 1960 році вона закінчила його з червоним дипломом.
Перша поетична збірка поетеси Ахмадуліної
У 1962 році вперше був надрукований збірник віршів Белли Ахмадуліної «Струна». Успіх до поетесі прийшов після виступу на сцені Політехнічного музею в Москві. На цьому літературному вечорі крім Ахмадуліної виступали такі відомі поети, як Євтушенко, Рождественський і Вознесенський. Після цього Белла стала частою гостею подібних мистецьких заходів. І хоча її вірші засуджували за манірність і старомодність, не плениться їх витонченістю і легкістю було неможливо. Оригінальна манера декламації, особливі вишуканість і шарм, інтелігентна мова, аристократичний образ вигідно відрізняли Ахмадуліну від інших поетів.
Період 1960-1970 років
У 1968 році у Франкфурті Белла Ахмадуліна випустила свій другий поетичний збірник «Озноб», а в 1969 році – третя збірка «Уроки музики». Ахмадуліна плідно працює. За досить короткий період часу вона випускає наступні збірки: «Вірші», «Свічка» та «Заметіль».
У 70-х Белла відвідала Грузію. Самобутня культура і чудова природа країни так захопила поетесу, що вона пише про це чимала кількість віршів, об’єднаних у збірку «Сни про Грузію». Ахмадуліна також займалася перекладами віршів таких чудових грузинських поетів: Галактіона Табідзе, Миколи Баратшвили і Симона Чіковані. Навіть коли на творчість Ахмадуліної в СРСР діяли ідеологічні заборони, журнал «Літературна Грузія» незмінно друкував вірші поетеси.
Крім віршів, Белла Ахмадуліна писала есе про видатних особистостей. Таких, як Ганна Ахматова, Марина Цвєтаєва, Володимир Висоцький, Володимир Набоков і про деяких інших відомих людей.
У 1979 році Ахмадуліна увійшла в число авторів альманаху «Метрополь».
Любов у творчості поетеси
Про кохання Белла Ахмадуліна написала чимала кількість віршів. Романтичне світосприйняття і насичене особисте життя чимало цьому сприяли. Завдяки фільму «Жорстокий романс» її вірш «А наостанок я скажу…» стало широко відомим. Мабуть, це вірш – один з найвідоміших віршів про кохання Белли Ахмадуліної.
Громадська діяльність
Не раз Белла виступала на захист дисидентів Л. Копелова, Сахарова А. і В. Войновича. Газета New York Times публікувала їх захищали листи Ахмадуліної. Ці листа зачитували в ефірі радіостанцій «Радіо Свобода» і «Голос Америки».
Белла Ахмадуліна брала участь у деяких міжнародних фестивалях, зокрема у Міжнародному святі поезії 1988 році в Куала-Лумпурі.
Ахмадуліна була серед тих, хто підписав знамените «Лист сорока двох», звернене президента РФ Б. Єльцина в 1993 році, спрямоване проти пропаганди насильства, нацизму і шовінізму і містить заклик до заборони комуністичних і нацистських партій. У 2001 році Ахмадуліної було також підписано лист на захист опального телеканалу НТВ.
Поетеса і кінематограф
У біографії Белли Ахмадуліної йдеться про те, що вона знялася лише в двох стрічках.
У фільмі Василя Шукшина «Живе такий хлопець» (1959 рік) двадцятидворічна Белла грала роль ленінградської журналістки. Венеціанський кінофестиваль зазначив картину «Золотим левом».
У фільмі «Спорт, спорт, спорт» Ахмадуліна грала Элему Климову.
Поетеса, сценарист таких кінострічок, як «Стюардеса» і «Чисті ставки».
Вірші Белли Ахмадуліної часто звучали у вітчизняних фільмах. Вперше її вірш прозвучало в «Заставі Ілліча» (1964 рік). У 1973 році вийшов кіноальманах під назвою «Друзі мої», в якому неодноразово використовувалися вірші Ахмадуліної.
У всенародно улюбленої «Іронії долі, або З легким паром!» Ельдара Рязанова головна героїня Надя голосом Алли Пугачової співала проникливу пісню «По вулиці моєї який рік…» за однойменним вірша Ахмадуліної.
У 1976 р. поетеса прочитала свій вірш у кінофільмі «Ключ без права передачі». Два роки потому героїня Світлани Немоляєвої в культовому фільмі Ельдара Рязанова «Службовий роман» читала вірш Ахмадуліної «О, мій сором’язливий герой» із збірки «Озноб».
У 1984 році у фільмі «Прийшла і говорю» відома співачка Алла Пугачова виконала «Зійти на сцену» – пісню на вірші Белли Ахмадуліної. У цьому ж році вийшов фільм «Жорстокий романс» Ельдара Рязанова, в якому було використано три чудові вірші поетеси.
Оригінальні декламационные інтонації Ахмадуліної використовувала Ія Савіна, яка в мультфільмі про Вінні Пуха озвучувала порося П’ятачка.
Особисте життя Белли Ахмадуліної
Будучи вісімнадцятирічної дівчиною, поетеса вийшла заміж за відомого поета Євгена Євтушенка. Але шлюб був недовговічним. Після трьох років подружнього життя пара розлучилася.
Пройшов рік після розставання з чоловіком, і Ахмадуліна знову зважилася на заміжжя. Її черговим чоловіком став літератор – письменник Юрій Нагібін. І цей шлюб виявився недовговічним. З Нагібін поетеса прожила дев’ять років. Василь Аксьонов у своєму біографічному романі «Таємнича пристрасть» писав про те, що причиною розлучення подружжя стала зрада Ахмадуліної.
У 1968 році Ахмадуліна вирішила всиновити сироту Аню. По батькові дівчинці дав Юрій Нагібін.
Третім чоловіком поетеси став Ельдар Кулієв. У подружжя народилася донька Ліза. На жаль, і цей шлюб виявився недовговічним.
У 1974 Белла стала дружиною Бориса Мессерера – талановитого театрального художника. Їхнє знайомство було випадковим – вони зустрілися, вигулюючи своїх собак. В цей раз Ахмадуліної пощастило. З четвертим чоловіком поетеса прожила до самої своєї смерті. Вступивши в черговий шлюб, Ахмадуліна віддала дочок своєї матері і домробітниці на виховання. Через деякий час поетеса відновила свої відносини з дочками, але активної участі в їх житті не брала.
На заході життя
Останній період життя поетеси було затьмарено важкою хворобою. Белла Ахмадуліна перестала займатися творчістю і майже не виходила зі свого будинку в Передєлкіно.
У 2010 році сімдесятитрирічна поетеса була госпіталізована. Їй зробили операцію. На жаль, Ахмадуліну це вже не врятувало. Через чотири дні її виписали додому. 29 листопада Белла Ахмадуліна покинула наш світ.
З улюбленою поетесою попрощалися в московському Будинку літераторів через кілька днів. 3 грудня Беллу Ахмадуліну поховали на Новодівичому кладовищі.
